Розділ 26

- О шостій ранку? Супчик? Де ти його купив, теж в аптеці? - Поки що звинувачення летять в сторону Ніколаса, тож вирішую цим скористатися та відходжу від Альбіни на більш-менш безпечну відстань. В ідеалі взагалі було б класно звідсіля втекти, бо сестричка дістане й надає по шапці, але на порозі кухні стоїть її наречений, який перекриває шляхи відступу, а якщо я почну його здвигати, то це ще більше може розлютити й так шалену Альбіну. Якщо я буду торкатися до її коханого, навіть не вкладаючи в ці дотики нічого особистого, тільки намагання ретируватися, це все одно може зачепити її за живе. Ще більше.

- Чого ти волаєш? Яка різниця де? Та хоч і власноруч зварив, в чому проблема, Альбіно?

- В тому, що ти їй одне місце заносиш, - сестричка тицяє в мене пальцем, а я вже переймаюся, щоб наступного разу замість пальця це не виявився ніж, котрий може наробити чималої біди, на відміну від наманікюреного вказівника Альбіни. - То до подруги відвезти. То ліки. То супчик. Можливо, ти надягнеш їй ще слинявчика, посадиш собі на коліна й погодуєш з ложечки цим чортовим супчиком? Ну а що ж, Кірочка маленька, за Кірочкою потрібно глядіти, щоб Кірочка бідна не загнулася від голоду, чи то проблем, які вона сама собі шукає, псуючи життя й іншим.

Якщо він справді посадить мене на коліна, то та сама ложка опиниться в моєму роті. Дуже глибоко опиниться, бо така картина ще більше зірве дах в сестри.

- Це називається піклуванням про рідню, - спокійно, без істеричних ноток в голосі промовляє Ніколас, ставлячи цей пакетик на стіл та повертаючись на першочергову свою позицію, знову затуляючи рятівний прохід вглиб квартири, - тобі б не завадило цьому повчитися, Альбіно.

- Так якщо я така погана, що не піклуюся ні про свою рідню, ні про тебе, то може розійдемося? Навіщо тобі потрібна така беземоційна наречена? Нащо тобі черства жінка, га?

Відмінно! Ідеальний другий день повноліття. Якщо ці двоє зараз справді розійдуться на моїх очах, почубляться в крах та порох, то це буде вишенькою на торті в переліку цих всіх катастроф. А що ще більш кепсько, так це те, що вони через мене посвариться і підуть кожен своїми шляхами. І все через що? Через нещасну тарілочку супу? Реально?

- Ніколас, дякую, звичайно, за турботу, і за суп, і за таблетки, але я не голодна, - я не почала цю суперечку, але саме я її можу закінчити. Або хоча б зробити все від себе залежне, щоб звести її нанівець. - Стільки всього трапилося за сьогоднішню ніч, що шмат в горло не полізе. Навіть якщо це не шмат, а суп. Дякую, але я відмовлюся. Бажаю гарних сновидінь.

А тепер, будь ласка, відступи в сторону. Від гріха якомога далі. Я не буду тебе зачіпати, бо Альбіна це може сприйняти вороже, але дай піти. Я тебе прошу.

Чоловік дивиться на мене пару секунд, таке враження хоче вивідати, що в мене в голові твориться, а після на щастя дає дорогу, здвигаючись в сторону.

- Збирайся, ми їдемо додому, - тільки но я вийшла з кімнати, як суворий голос Ніколаса віддав беззастережний наказ. Такі накази точно не обговорюються. Навпаки, хочеться якомога скоріше їх виконати, щоб не нариватися на біду. А біда, як відомо, не приходить одна. Я вже в цьому переконалася на власній шкурі.

- Але ж мама постелила нам в моїй кімнаті та..., - Альбіна тут же змінилася в настрої. Якщо пару секунд тому була готова рвати й метати, і їй було абсолютно все одно, хто проти неї, я, чи її наречений, то вже зараз це маленька дівчинка, яка не усвідомлює, за що її сварять. Невже за ту сукню, яка їй не подобалася і вона цілком "випадково" піднесла до неї запалений сірничок?

- У нас є свій дім і зараз ми або їдемо туди двох, або я їду один, мені плювати!

Не спрацювало. Сестра отримає прочуханки за свій вчинок. За зіпсовану сукню. А точніше за свої "фе", які Ніколасу ні чорта не сподобалися й він готовий йти на кардинальні міри, щоб показати своїй нареченій, що такі фокуси не пройдуть.

- Так, так, звичайно, звичайно, - сестра починає метушитися, чую як скрипить стілець, який вона відсуває по паркету й чую кроки, - мені потрібно всього пару хвилин і їдемо.

Поки Альбіна не вийшла з кухні, ховаюся у своїй кімнаті, щоб сестра не помітила того, що я підслуховувала. Хоч вони й не приховувалися. Ніколас розпочав говорити ще тоді, коли я тільки випурхнула з кухні, він не переймався стосовно того, що я почую щось зайве. Це так. Це правда. Але, Кіро, чому ти після зупинилася та вирішила послухати про що вони сперечаються? Ти базарна бабка, яка збирає чутки по всьому ринку? Чи, можливо, ти сподівалася, що вони справді розійдуться тут і зараз? Посваряться так, що Ніколас кине твою сестру назавжди?

А нащо це тобі? Для чого?

Вже у своїй кімнаті, щоб ніхто не зміг навіть думок моїх прочитати, я зрозуміла для чого. Я не хотіла, щоб сестра виходила заміж за Ніколаса. Бо вона була не достойна цього чоловіка. Він заслуговував на більше, ніж Альбіна.

"На кого? Можливо, на тебе?" - скептично промовив внутрішній голос, коли я вже вляглася на ліжко та намагалася зловити сон.

"Ні, не на мене, але й Альбіна йому точно не пара" - відповіла я цьому підбурювачу й перевернулася на бік, з надією все ж таки заснути та поспати хоча б пару годинок.

Та розкажи Богу про свої плани, він задумливо почухає свою бороду та зробить по-своєму. А потім буде спостерігати за тим, як ти намагається видряпатися з чергової халепи.