Розділ 24

- Так, ти повністю маєш рацію. Я сама винна в тому, що покинула дівчат і поїхала не подумавши про те, що я відповідаю за цей будинок та за його цілісність. Тепер мені й відповідати за свою дурну голову. Ні ти, ні наші батьки не мають відчувати дискомфорту через мої помилки, - якщо людина хоче допомогти, то вона допоможе, можливо навіть сама запропонує поміч. З Альбіною ця тактика не спрацює. Почну ще більше наполягати на тому, щоб вона продала цю квартиру - мене ще більше запхають в багно й в кінцевому підсумку все одно нічого не буде. А я не садомазохістка, щоб робити собі боляче, знаючи який підсумок варто очікувати.

- Отож-то, - а так я її дезорієнтувала. Сестричка певно й справді очікувала, що я тут зараз плигну на коліна, складу ручки й буду благати її не кидати мене в халепі. Я скочуся до рівня жука-гнойовика, а вона в цей час одягне на голову корону й буде звисока дивитися на це нещастя. Тобто на мене. - Ти ж зрозумій, Кіро, ти вже...

Схоже планувалася чергова порція лекцій з приводу того, яка я малолітна дурепа й не відповідаю за свої вчинки, та на щастя для мене, і на прикрість для Альбінки захлопнулися вхідні двері, привернувши нашу увагу. Невже так швидко Ніколас повернувся?

- Мамо, - але ні, це виявився не наречений сестри, а повернулися рідні, - тато.

Навіть не знаю чому я була більше рада в цю мить. Тому, що батьки повернулися додому. Чи тому, що мені не доведеться вислуховувати Альбіну і її проповіді, яка я бездара, а вона промінчик сонця, котрий був посланий вищими силами в нашу родину.

- Вибачте мені, будь ласка, - я підірвалася з ліжка й оминувши незадоволену сестричку, яку перервали так невчасно, кинулася в обійми батьків. Було настільки соромно перед ними за все те, що я натворила, навіть якщо і не власноруч, що хотілося з цієї секунди почати загладжувати цю провину. Почну хоча б з обіймів. Із запевнення в тому, що я їх обожнюю та все виправлю, щоб вони якомога менше стресували. - Чесно, я ж не хотіла, просто так вийшло...

- Заспокойся, доню, заспокойся, не нервуй, - це я мала заспокоювати рідних, запевняти їх в тому, що все буде добре, натомість це мама почала втихомирювати надлишок моїх емоцій, а батько ледве не силоміць всадив назад на ліжко. - Ти взагалі як себе почуваєш? Ти нас так з татом налякала, коли впала без свідомості. Ми дзвонили у швидку, добивалися до них, а вони відмовилися їхати туди, мотивуючи це тим, що потрібно було ще далі заїхати. Ми вже хотіли...

- Мамо, мені нормально. Голова трішки крутиться, а так все добре. Вам нічого переживати. А як там дівчата? - Перемикаю тему, бо від цих допитів навпаки стає тільки гірше. Я все розумію, рідні переймаються, хвилюються, але справді все окей. В плані здоров'я. Не в загальній ситуації.

- Їх відпустили додому, - взяв слово батько, який мав настільки змарнілий погляд, що страшно було глянути. Хоча... чому тут дивуватися? На годиннику шоста ранку, ніхто адекватним чином не спав, а позаду трапилося стільки пригод. Зі знаком мінус. Тому не дивно, чому вигляд тата не схожий на свіжого огірочка. - З нами поїхав один з пожежників та підтвердив, що у дівчат згорів весь одяг, разом з будинком, а вони не надають послуги інтим...

- Не проститутки, - попри втомлений стан, тато намагався підібрати слова, що не скажеш про Альбіну, яка й схарактеризувала моїх подруг одним словом.

- Альбіно! - Викрикнула мати, для якої такі слова, та ще й в нашій квартирі були чимось надзвичайно вульгарним. Вона завжди вчила, що в літературі є дуже багато слів, щоб висловити свої емоції та почуття, якими б вони поганими не були, тож застосування лайки неприпустиме. Тим більше в колі родини. Тим більше дівчатами. Ніжними створіннями, якими виховували нас батько. Тільки не факт, що всі ці створіння виросли ніжними, якщо поглянути на мою сестричку.

- А де, до речі, Ніколас? - Тато тут же вирішив розрядити обстановку, бо його старшій доньці не сподобалося, що її вчать розуму, її, а не вона, як це Альбіна любить, а мама була зла на неї за те, що та дозволяє собі такі вольності.

- Пішов в аптеку за таблетками від головного болю для мене, - сестричка не поспішала відповідати батькові, можливо, взагалі цього не збиралася робити, оскільки їй ні чорта не сподобалася ця ініціатива з боку її нареченого, тож я вирішила зробити це за неї. Ризикуючи отримати ще більше головного болю, якщо Альбіна не стримається й кинеться на мене з кулаками. А в такому морально розхитаному стані цього не можна було відкидати.

- Тоді я піду постелю для вас з Ніколасом, - мама перша вийшла з цього мовчазного кокона, під час якого вони з Альбіною дивилася одна на одну, - залишитеся у нас, поспите, а вже після відправитеся до себе.

Та ну, навіщо? Вони що добратися до себе додому не можуть й вже там подивитися кольорові сни? Чому їм тут затримуватися?

Я ледве сама всього цього не вимовила, але вчасно прикусила язика й перевела погляд на Альбіну, очікуючи, що все це вона проговорить. Бо і справді немає сенсу як такого затримуватися в цій квартирі. Якщо є своя власна.

- Дуже гарна ідея, мамо, - натомість сестра дотримується ініціативи матері й згоджується з нею, при цьому витріщається точнісінько на мене, - тільки попрошу нікого без дозволу не заходити в нашу кімнату. Ми з Ніколасом вичитали, що під час сну тіло має дихати.

Це вона зараз при батьках натякає на те, що вони сплять без одягу? Чи ця інформація призначалася саме для моїх вух, а мама з татом стали мимовільними слухачами цих одкровень?