Розділ 22

Перед очима починають блимати червоні вогні, а в голові виє потужна сирена. І все це відбувається в ту мить, коли вуста Ніколаса торкаються мого... лоба.

- Що ти..., - сіпаюся на ліжку, намагаюся втиснутися в нього, щоб уникнути цього контакту, бо мені здавалося, що у чоловіка самого підійнялася температура й він творив очевидну чортівню. Бажає поцілувати мої вуста, поки поряд немає його нареченої.

- Ти чому так різко реагуєш? - Ніколас відсторонюється від мене та дивиться нетямущим поглядом, начебто на моєму місці неочікувано виникнула зовсім інша людина й ця нова особа далека від стабільної нервової системи. А якщо не крутити душею, то прямо скажемо - божевільна.

- В нозі стрільнуло, - хоча, напевно, я і справді поводжуся як неадекватна. Чоловік просто вирішив перевірити мою температуру, своєрідним способом, але все ж, а я шугаюся від нього як від монстра.

- В нозі? В якій?

- В лівій, - та в цій ситуації краще солодка брехня, ніж гірка правда. Бо правда полягає в тому, що я дуже дико реагую на цього чоловіка. Просто навіть коли він поряд. Попросту коли Ніколас дивиться на мене. Що вже говорити про те, коли ми з ним залишилися наодинці, а його вуста торкаються мого обличчя. Навіть якщо це і верхня частина обличчя, а не мої губи, в які я думала він хоче впитися поцілунком. - Напевно, я невдало приземлилася, коли втратила свідомість.

Кіро, в тебе справді підійнявся градус. Адже як по іншому трактувати такі мої дурні думки? Як ще можна пояснити те, що я вважала, що цей чоловік захоче проявити до мене ініціативу? Навіщо? Навіщо, якщо в нього є Альбіна? Куди красивіше, куди сексуальніше, куди у всьому краще. Нащо тоді цьому чоловіку гірша версія з двох сестер?

- А що тут відбувається? - А от і лихого принесла нечиста. Як то кажуть - тільки згадай про нього, в цьому випадку про неї, так вона тут як тут. Ще й в такий кепський момент Альбіна з'явилася в моїй кімнаті.

- Кіра напевно підвернула ногу, - спокійно, без надлишку емоцій промовляє Ніколас, тримаючи мою ліву ногу у своїх руках та проробляючи з нею якісь маніпуляції. - Так болить?

- Ні, - поклади ту ногу назад, я тебе прошу. Від гріха якомога далі. Я, звичайно, розумію, що ти сидиш до своєї нареченої спиною і не можеш бачити яким поглядом вона спостерігає за даною картиною, але повір мені - нічого хорошого в очах Альбіни немає. Через ту ногу, яка по факту взагалі не болить, прочуханки може отримати інша частина мого тіла. І ось тоді вже точно буде боляче. Сестричка про це подбає.

- Скоріш за все, незначне ушкодження, - без проблем, ушкодження так ушкодження, головне що моя кінцівка опускається на ліжко, а я сама можу хоч трішки видихнути. Думаю ще пару секунд очікувань з боку Альбіни й вона б оформила мені подвійний перелом ноги. На місці. Без анестезії. - Давай сюди таблетки.

Ніколас навіть не повертається в сторону своєї нареченої, просто простягає руку, в якій по його впевненості скоро мають з'явитися медикаменти.

- Я нічого не купила, - щось у мене виникає непереборне бажання підірватися з цього ліжечка й випровадити звідсіля цих незваних гостей. Бо смердить горілим. Вже вдруге за цей день смердить горілим. Тільки якщо першого разу цей сморід струмував від будинку Мирона Степановича, то ось тепер це запах атмосфери в цьому малесенькому приміщенні. І підпалює цю атмосферу Ніколас та Альбіна. Якщо перший можливо і не бажаючи, але ігнорує свою наречену, то от другій це ні чорта не подобається. Вона не може зрозуміти з якого це переляку моїй нозі уваги було більше, ніж її писку.

- Тобто нічого не купила? - Ну, все, тепер сестра трішки заспокоїться та перестане стріляти в мене блискавками зі своїх очей? Ніколас помітив її присутність, правда не задоволений тим, що вона повернулася з пустими руками. В переносному та і прямому значенні також, бо в руках Альбіни ні чорта немає, ні якого ні пакетика, ні навіть пластинки з таблетками, натомість родичка ці руки склала на грудях, демонструючи свою невдоволеність.

- Там нічого не було.

- Як це не було? Взагалі нічого? Навіть щось подібного до жарознижувального не було? Якихось аналогів? - Ніколас не може ні чорта второпати, та і я, якщо чесно, також. Мені хоч і не погано, не так щоб без фармацевтики я не вижила, але все ж... В аптеці та і взагалі ні таблеток, ні порошків, ніфіга?

- Я ж кажу - нічого.

Мені хочеться встати з ліжка, взяти Альбіну попід руку та разом з нею вирушити в ту аптеку, в яку вона топала. І справді переконатися в тому, що ні чорта не було і медпрацівниця їй нічого не порадила як альтернативу. Адже щось мені здається, що сестричка бреше й не червоніє. Та аптека на межі зникнення, що там взагалі не виявилося нічого від звичайної температури?

- А в іншу аптеку не пробували сходити? - З докором промовляє Ніколас і підривається з крісла, що те ледве втрималося на місці, а от Альбіна ні. Дівчина трішки відсахнулася від нареченого й дещо попустилася. Злегка вгамувала свій войовничий запал, перетворившись в одну мить в баранчика.

- До іншої найближчої аптеки потрібно йти кілометр, - але в чому плюс моєї сестри, ну, для неї так точно плюс, що вона дуже швидко може брати себе в руки. Ось і зараз Альбіна заявляє про цей кілометр ніби про відстань в сто кілометрів, які їй варто подолати в оточенні серійних вбивць та маніяків.

Ніколас ніяк не коментує цю відмовку, просто кидає в наречену ще один погляд, який я не можу бачити, але думаю він близький до осудливого й покидає кімнату. Я так розумію відправляється в ту саме аптеку, яка знаходиться АЖ за цілий кілометр.

Моя бабця завжди говорила, що не можна намовляти. Особливо на здоров'я. На чуже, чи на своє. Зараз я бабусю прекрасно згадую, бо у мене і справді стрільнуло. Тільки от не ліва нога, а права рука. Точніше зап'ястя.

Це ще чому? Невже вдарилася, коли падала на землю? Хочу її оглянути на предмет візуальних пошкоджень, як помічаю відсутність. Ні, не руки, вона, слава всім вищим силам, на місці. Немає...

- Що таке? Загубила подарунок?