Розділ 21

"Якби у тебе була така можливість, ну, просто чисто гіпотетично уявимо, що у тебе є така можливість, ти б позбавилася незайманості з таким як Ніколас?"

Знову, знову лунає це питання, від якого мене кидає в люте тремтіння. Знову Альбіна його ставить і знову з нетерпінням очікує на мою відповідь. Ніби від цього залежить її подальше існування. Чи не існування. Схоже на те, що це залежатиме від моєї відповіді.

"Ну так що? Так чи ні?"

Прекрасно ж бачить, як мене крутить від цього, як я вся почервоніла, але їй начхати. Тисне як бульдозером і плювати.

"Відчепися."

Я зовсім не конфліктна людина. Взагалі. Тож і зараз намагаюся уникнути суперечки. Не вестися на ці провокації. Тим паче з цією людиною мені й надалі спілкуватися, зустрічатися, бачитися. Бо банально вона моя сестра. Бо ми найближчі родичі. Саме тому не хочу погіршувати між нами відносини. Якщо Альбіна настільки недалека, хоч і старша, то я маю бути розумніше та виваженіше. Ну не додав їй Бог розуму, ну, буває, зате він відвалив їй краси по повній програмі й сестрі цього вистачає з головою.

"Та все ж - так чи ні?"

"Ні!"

"А якщо чесно, без брехні? Так? Ти б хотіла? Так? Не бреши що не хотіла. Бо ти ж хотіла."

Я старалася, бачить Бог - я старалася.

"Так! Так! Якби у мене була така можливість, чисто гіпотетично, і чисто не гіпотетично, то так, я б позбулася незайманості разом з таким як Ніколас. Задоволена? Це все? Чи ще будуть питання???"

Очікую побачити в очах Альбіни злість, ненависть на мене за те, що я типу зацікавилася її нареченим, але не встигаю все це розгледіти, відчути всю палітру злоби в мою сторону, як мої очі розплющуються і я бачу...

- Привіт, - ні, не сестру, і не її перекошено ненавистю обличчя, а Ніколаса, в очах якого ні краплі негативу в мою сторону, навіть навпаки - чоловік ніби чимось задоволений.

- Привіт, - в роті пересохло, а язик прилип на супер клеї до піднебіння, бо в голову закрадається відразу думку - а він все це чув? Чи промовила я це все в голос? Чи почув наречений Альбіни дуже цікаву інформацію з приводу того, чого б я хотіла позбутися з ним в парі?

- Як ти себе почуваєш?

- Нормально, - якщо і почув, то він цього взагалі ніяким чином не показує. І навіть якщо це ілюзія правди, то я йому за це безмежно вдячна, бо згоріла б тут і зарази в іншому випадку. Якби, наприклад, Ніколас запитав в якій позі я б хотіла це зробити. Згоріла б дотла.

- Голова не болить? - Але чоловік запитує зовсім інше, від чого я дещо розслабляюся та намагаюся почати банально думати.

- Ні, не болить. А де я? - І чому тільки ти поряд зі мною? Де твоя наречена? Де мої батьки? Де всі? Та почнемо з найлегшого, бо я справді нічого не можу розгледіти в цій практично темноті. Тільки якесь блякле світло десь зі сторони дає розглянути перед собою чоловіка. Його риси обличчя. І це все. Начебто все інше й не важливе. Тепер тільки існує я та він в цій темряві.

- У своїй кімнаті, - це непогано, це добре, завжди краще та зручніше знаходитися на своїй території, просто тут же випливає інше - а що цей чоловік робить в моїй кімнаті? Хто його сюди впустив? Не кажучи вже про те - а як він зайшов у нашу квартиру?

- А де мої батьки? - Це замість "а що ти тут забув?" Хтозна реально, що Ніколас тут робить, тим паче коли поряд більше нікого немає. Тим більше в такій дивній атмосфері. Тож потрібно бути акуратніше на поворотах.

- В поліції.

- Чому вони там? - Краще б мама мені варила бульйончик, а тато пішов за таблетками в аптеку, ніж те, що я насправді почула.

- Той мужик написав заяву на твоїх батьків за спалений будинок, тож вони залишилися у відділку розібратися як залагодити цей конфлікт.

- Там взагалі все так погано? - Спогади маленькими частинками повертаються в мій мозок і наразі прилітає спогад стосовно мужика, про якого говорить Ніколас. Це явно про Мирона Степановича. Це його будинок горів синім полум'ям.

- Від нього нічого не залишилося. Він практично вщент згорів. Поки інша пожежна машина дібралася до будинку, то там вже не було що гасити.

- А де Альбіна? - Окей, тато з мамою вигрібають по повній програмі за свою доньку дурепу, але де ж сестра? Чому її тут немає?

- Пішла в аптеку за жарознижувальним. Скоро має повернутися.

- Але..., - а чому така дивна тактика? Не логічніше було б залишитися Альбіні поруч зі мною, а Ніколаса відправити за медикаментами? Зважую чи пристойно це було б спитати, чи дуже не красивого з мого боку, як лунає наступне.

- Давай перевіримо...

Ось вона різниця між скромною вісімнадцятирічною дівчинкою, яка боїться поставити не скромне запитання, та досвідченим чоловіком, якому плювати на "пристойно", оскільки Ніколас без роздумів нахиляється до мого обличчя й впивається в мене поцілунком...