Розділ 18

- Я ж все віддам, не подумайте, що я просто заберу і не віддам, - можливо, батьки думають, що я подорослішала по віку, стала повнолітньою і відразу перетворилася в корисне стерво, якому тільки гроші подавай, та побільше. Тому варто відразу розставити всі крапки над "і", я все та сама Кіра, яку вони знають і точнісінько така, якою була вчора, у свої сімнадцять. Мої апетити по клацанню пальця не стали захмарними, вони приземлені. - Влаштуюся десь на пів ставки працювати після навчання. Можливо, листівки роздавати. Можливо, щось розносити чи розвозити, велосипед то в мене є. Так, я не зможу все швидко віддати та однією сумою, але потроху й платежами закрию весь борг.

- Сонечко, проблема не в тому, що ми затиснули тобі кошти й не хочемо їх витягувати з-під матраца, щоб тобі позичити, - татко взяв на себе таку тяжку ношу відмовити мені в даному проханні. Зазвичай батьки допомагали мені в будь-чому та будь-коли, стосовно цього я завжди могла на них покластися і вони б ніколи не підставили мене й не кинули в біді. Так само як і я б ніколи не оминула їхні проблеми та незгоди, щоб якось не підтримати та не протягнути руку помочі. В цьому плані наша родина була дуже міцна. Чорта з два таку сім'ю зламаєш різними негативними моментами. Та схоже настала та ситуація, коли рідні не могли зарадити моїй проблемі та від цього відчували себе доволі кепсько. - У нас їх просто немає. Банально не залишилося практично нічого.

- Нас обікрали? - З острахом поглянула спочатку на тата, а потім і на маму, яка все ще виглядала так собі, і то було не зрозуміло, чи рідна досі не відійшла від моїх "приголомшливих" новин, чи то вже в неї нова порція хвилювання через те, що трапилося з коштами нашої родини. Сім'я у нас була і не багата, але і не бідна. Середнього достатку родина, тож я знала, що у батьків є запаси коштів, на які ми могли розраховувати в критичний момент. Рідні саме мені про це повідомляли, це не було таємницею. А цей критичний момент вже ось настав. Слава Богу не в нашій сім'ї, та все ж... В дуже близької для нашої сім'ї людини.

- Та ні, ні, - батько навіть здивувався такому моєму припущенню, тож його обличчя розслабилося, коли він заперечив цю кепську можливість. Навіть на лиці мами з'явилася легка посмішка, від чого мене попустило. - Нас ніхто не обікрав, все гаразд, просто ми вклали практично всі гроші в новобудову.

- В новобудову? Ми переїжджаємо? - Я не чула про такі плани. Батьки б точно повідомила мене, якби вони згодилися б на такий крок. Ну, справді, вони ж би не залишили мене в цій квартирі, завчасно продавши її іншій людині, а самі як щурі переїхали на іншу? Я, звичайно, вже доросла дівчина, можна задуматися і про те, щоб проживати окремо від рідних. Але ж не настільки швидко і не так категорично, еге?

- Та ні, і знову ні, - схоже я задавила настільки дурні, часом навіть дитячі питання, що видно вже навіть мама відійшла від кепського стану та її обличчя забарвилося в життєвий колір. Вона вже більше не виглядала болісно блідою. Ну, вже хоч якийсь плюс. Сама штовхнула рідну в такий критичний стан, сама ж її звідти й витягнула, сама того не підозрюючи. - Ми вклалися в новобудову для Альбіни. У квартиру для Альбіни та Ніколаса.

- А навіщо Альбіні та її нареченому квартира? В Ніколаса ж ніби є своє житло, в якому вони можуть проживати, хіба ні? - Сестра ще жила разом з нами, в одній родині. Але ж незабаром буде весілля, в неї з'явиться своя, власна сім'я і логічно, що вона переїде жити до свого коханого. У його квартиру. Тоді навіщо їм ще одна халупа? Щоб здавати, чи що? Чи це вже для майбутніх їхніх дітлахів? А чи не зарано?

- Ну, як це нащо? Щоб...

- Хто це тут згадував про мене?

Батько не встиг пояснити адекватну причину того, навіщо вони з мамою вклалися в новобудову для Альбіни та її майбутнього чоловіка, бо на порозі кухні з'явилася сама винуватиця даної розмови. Майбутня власниця житла в якійсь новобудові нашого міста.

- Та це я розповідаю Кірі про те, що ми вклалися у квартиру для тебе та Ніколаса.

Для рідних не було дивиною побачити Альбіну на кухні нашої квартири, очевидно, що вони знали завчасно, що вона знаходиться вдома. А от мене ця новина здивувала, так здивувала. Невже сестра після суперечки зі своїм нареченим біля гуртожитку Лії, помчала додому, щоб поплакатися в подушку? Я то думала, що вона десь перетнеться з Ніколасом, вони спокійно поспілкуються одне з одним, все вияснять і перейдуть до гарячого примирення вже у квартирі чоловіка. Чомусь відразу ця картина постала у мене перед очима, ніби я її споглядала на телевізорі та бачила всі деталі. Як вигини Ніколаса як пазли ідеально входять у вигини Альбіни...

- Привіт, - бовкнула до сестри й струснула головою, щоб всю цю дурню викинути з макітри.

- Привіт, - невтямки кинула погляд, не усвідомлюючи, якого біса я з нею здоровкаюся, якщо ми не так давно бачилися, і розпрощалися явно не на найкращій ноті, а після... Погляд сестри вп'явся нижче мого обличчя, на мою руку, на якій знаходився подарунок від Ніколаса. - А це у тебе звідки?

Альбіна вже ніби завчасно знала, що це презент від її нареченого. Мені.