Розділ 14

А для кого ж ці квіти? Невже Альбіні стало кепсько і її відправили в цю лікарню? Дуже малоймовірно. По-перше, ця лікарня спеціалізується загалом на дітлахах та питань пов'язаних з малими, як, ось, наприклад, безпліддя Маші. А, по-друге, моя сестра аж надто себе любить, щоб доводити себе кохану до шаленої істерики. Інших - так, а от себе улюблену вона береже, бо ще де таке золотце можна відшукати? Якщо що, то це сарказм, і хоч я прекрасно бачила, що ми з Альбіною зовсім різні, все одно її любила. А як можна не любити рідну сестру?

- Ну, що, як там ситуація? - Поки я знаходжуся в цілковитому ступорі від появи Ніколаса, варто зауважити, вже друга неочікувана поява чоловіка за такий короткий період часу, він підходить і питає... Я так розумію стосовно Лії? Правильно ж я міркую?

- Ще не знаю, Лія зі своєю мамою пішли дізнаватися щодо Софійки, - сподіваюся, що правильно, бо я взагалі не можу усвідомити, чому наречений сестри знову тут. Навіщо? Та ще й з цим дивним набором як для цієї ситуації.

- Ясно. Це тобі, - і цей дивний набір передислоковується з рук Ніколаса до мене, знищуючи думки стосовно того, кому були призначені ці подарунки, але зароджуючи інші, ще більше тривожні думки - з приводу чого така щедрість? - По-дурному було дарувати кульки вісімнадцятирічній дівчині, але Альбіна деколи може бути аж занадто наполегливою. Що краще згодитися, ніж перечити.

- Це мені? - Я ніби й цілком логічне пояснення отримала. І причина цієї щедрості була визначена. Все ж таки ще триває мій день народження, хоч і за цими всіма кепськими новинами я і забула, що сьогодні збиралася відірватися по повній програмі, бо офіційно святкую своє входження в доросле життя. Що ж, ввійшла я добряче, відкрила двері в доросле життя з ноги, під пахвами тримаючи двох подруг, які сьогодні отримали геть-начисто погані новини. Так світ і влаштований. Пів світу плаче, пів - плаче і нічого ти тут не зробиш, і цей баланс ніяк не зміниш. І тільки від тебе залежить в якій з цих двох половин ти опинишся сьогодні.

- Так, тобі. Надіюся, сподобається. Мені хотілося зробити приємно.

Емм... А можна зберегтися і трішки пізніше повернутися в цей момент? Як то можна робити в багатьох онлайн-іграх. Мені не завадило б взяти пару хвилин, щоб обдумувати як реагувати на ці подарунки Ніколаса. Прийняти їх та щиро подякувати, бо чоловік явно заморочився, шукаючи такої пізньої години цей букет? Чи віддати назад і тонко натякнути на те, що варто віддати ці квіти тій, кого він кохає, тобто моїй сестрі, а я якось і кульками переб'юся.

- Та заглянь же в пакет, подивися на подарунок, - з цих роздумів мене вириває голос Маші, яка до цього сиділа собі на сходах й була німим свідком діалогу між мною та Ніколасом, а зараз вже стоїть поряд зі мною та тицяє свою ручку чоловіку, - до речі, я Маша, подруга Кіри. Дуже приємно познайомитися.

А я щось дивлюся мій тренінг з підняття самооцінки вийшов з-під контролю, оскільки Маша таке враження вже і забула про свого Олежика, по якому вона побивалася, натомість простягає свою ручку для вітання, а голосок такий приторно-солодкий, що вже час нести сюди каву, чи чай, бо цукор вже подали до столу.

- Навзаєм, Маріє, - цим Маріє замість Маша чоловік ніби показує дівчині, що він в ній не зацікавленій і вона повинна кудись котитися й шукати іншого поціновувача її краси й шарму. Ніколас точно не прихильник її типажу.

- Що ж тобі подарував цей галантний джентльмен? - Маша не дурепа, розуміє, що її майстерно відшили, тому звертається вже до мене, але не покидає можливості все ж натякнути Ніколасу на те, що вона в ньому зацікавлена. Он вже і компліментами почала щедро сипати.

Не тільки дівчину цікавить, що ж там за такий сюрприз підготував мені чоловік, я й сама зацікавлена поглянути й мій інтерес взагалі не підробний, тож витягую невеличку коробочку. Що ж, я хоч і не експерт, але кожна дівчина знає, що знаходиться в таких коробочках.

- Ти ж любиш прикраси? - Ще до того, як я встигаю відкрити цю коробочку, запитує Ніколас, бо по мені так і відразу не скажеш, чи я люблю коштовності. Крім хрестика на шиї, подарованого моєю бабусею на моє десятиліття, нічого з прикрас на моєму тілі немає.

- Так, - тим паче якщо ця прикраса красива, як цей ланцюжок. Срібний ланцюжок, який навіть попри тьмяне освітлення, виблискує в моїх руках. Чарівливо переливається в моїх пальчиках. - Дуже дякую. Мені дуже приємно.

- Давай допоможу одягнути, - Ніколас не питає, ні, він забирає цей ланцюжок, а вже через пару секунд він красується на моєму зап'ясті. - Ніби непогано.

- Та нічого собі непогано, мені б так непогано, - Маша коментує мій подарунок, а я розумію, що й мені б не завадило якось віддячити чоловіка за те, що він так напружився. Так постарався зробити мені приємно. Та і взагалі чоловік добряче сьогодні виручив.

- Він ідеальний, дуже тобі дякую, Ніколасе, - всю свою подяку я спрямовую в обійми, накриваючи ними нареченого сестри. Думаю, саме так має виглядати справжній чоловік. Який не кине у важку хвилину. Який допоможе. А після ще й приємно шокує такими неочікуваними подарунками, явно додаючи оптимізму цьому скрутному вечору.

Все, гаразд, варто закруглятися. Потрібно відлипати від Ніколаса, повертатися всередину лікарні й дізнатися, які там новини лікар розповів Лії та її матері стосовно Софійки. Треба знову поринати в сурову реальність. Але так не хочеться... Так хочеться ще хоча б трішки побути в обіймах цього чоловіка. Закрити очі та... Стоп... Очі в мене вже і так закриті. Це неочікуване усвідомлення змушує мене розчинити їх нереально широко, а після побачити, як на нас хтось дивиться із-за дерева. Та навіть не хтось, а моя рідна сестра, в обіймах нареченого якої я затрималася недозволенно довго...