Розділ 13

Ніколас

***

- Ну, - витягую мобільний з кишені й кидаю погляд на екран. Ну, звичайно, хто б це ще міг набирати о такій порі? Невдоволено зітхаю, але все ж таки приймаю виклик.

- Коханий, ти де? - Замість розлюченої гарпії, в динаміку звучить муркотіння ніжного котика, який бажає, щоб його пригріли й погладили. Як же кардинально різко змінився її настрій всього за двадцять хвилин.

- Все там же, - звідки хвилин двадцять вилетіла Альбіна. Точніше вона вистрибнула з мого автомобіля й помчала чорт знає куди, начебто стрілою пронизали її п'яту точку.

- Біля того гуртожитка? Ти реально? Що ти там робиш? - Істеричні нотки проскакують в голосі моєї дівчини, майбутньої нареченої, але вона намагається стримуватися й знову не розпалювати конфлікт. Альбіна втюхана в мене, хоче мене в усіх сенсах цього слова, тож дівка й так перевищила допустимий ліміт витрачених мною нервів. На неї.

- Так, - ну, давай, почни волати, горланити, і підеш до біса. Я вже навіть телефон відсунув від вуха, щоб не чути цей ультразвук, а палець знаходиться навпроти червоної кнопки, натиснувши на яку я викину цю божевільню за межі мого світу. Вирішила помати мені мізки? Не за адресою! Шукай лохів.

- Любий, але чому ти там знаходишся? Кіра ж сказала, що далі вони з подружкою самі розберуться, їм більше не потрібна допомога, - ех, жаль, стримується, розуміє, що ходить по лезу ножа й тому робить кожен крок відточено, обдумано. Хоча чула б вона, як звучало це "Кіра" з її вуст. Ніби Альбіна говорила не про свою рідну сестру, а про якогось найзлішого свого ворога. А ще кажуть, що сімейні тенета найміцніші. Ага, такі міцні, що їх ладен порвати жук-гнойовик, просто пройшовши повз ці тенета.

- Ти її взагалі бачила? Взагалі звернула увагу, наскільки твоя сестра знаходилася в ступорі? - Я далеко не сентиментальна людина. Життя навчило мене, що сентиментальність це ознака слабкості, місце, по якому найперше вдарять і можна від цього удару не відійти. Але, твою мати, ідіотко, ти реально не бачила ту дівчинку? Не помітила, якою вона була перелякана? Та ця Кіра тільки сьогодні стала повнолітньою, а тут прилетіла така гидка новина від її подруги. Та ще і якщо це стосується маленької дитини... Безпомічної дитини. То і подавно. Маленька дитина це і є слабке місце в житті кожної людини, як можна на це все харкнути та поїхати собі далі веселитися?

- Але ж...

До біса! Роблю те, що вже хотів було зробити раніше, тобто завершую виклик і вискакую з авто, бо з гуртожитка виходить двоє. З першого погляду можна подумати, що ці двоє напідпитку, і тверезіший тягне більш втраченого цим світом, але... Я мав рацію - допомога цій Кірі ще пригодиться. Вона ледве не несла на руках свою подругу. Я ж вірно розумію, це та... Лара? Леся? Плювати! Та дівка, у якої проблеми з дитиною. До якої ми й мчали, кинувши веселощі та тих подруг іменинниці.

- Куди їхати? - Запитую, коли обидві дівчини залізли в машину. Ну, і куди цій Кірі кудись пертися? Вона ледве свою подругу дотягнула до авто, хтозна, чи згодився б водій таксі везти цю (Лію?) хоч кудись. Не знаючи ситуації, можна подумати, що вона божевільна, а хто з мізками будемо зв'язуватися зі звихнутими?

Мужик, а чого ти далі очікуєш? Чому як серійний таксист спочатку очікував пасажира біля гуртожитка, а вже зараз біля лікарні? Бабла не вистачає, тож ти вирішив підзаробити? Це не основний твій заробіток, а просто хобі розводити людей, еге?

Не знаю як на це відповісти, тупо не знаю, але попри це роблю чергову дурну витівку протягом цих пару годин. Та навіть більше. З моменту перебування на тому будинку минуло близько півтори години.

Півтори години часу, а ти вчергове твориш якусь дурню?

- Ну, що, як там ситуація? - Ні чорта не тямлю... Що це за нова дівка крутиться біля сестри Альбіни? І чого вона так само як і та Лія виглядає далеко не айс? Та попри це ігнорую цього нового персонажа в спідниці й звертаюся до Кіри.

- Ще не знаю, Лія зі своєю мамою пішли дізнаватися щодо Софійки, - при цьому нетямуще витріщається на мене. Так само як і ця стражденна збоку, яка так і залишилася сидіти на сходах, коли дівчина вискочила на зустріч, явно не очікуючи знову мене тут побачити. Вона ж то думала, що я поїхав та і з кінцями. Я теж так думав...

- Ясно. Це тобі, - втокмачую їй букет квітів, а в додачу ще й подарунковий пакет, з сюрпризом, - це тобі. По-дурному було дарувати кульки вісімнадцятирічній дівчині, але Альбіна деколи може бути аж занадто наполегливою. Що краще згодитися, ніж перечити.

- Це мені? - Дівка тримає презенти на відстані витягнутій руці, ніби з букета зараз вилізе змія, а з пакета вискочить величезний, волохатий павук і в дуеті вони зроблять все від себе залежне, щоб це було останнє день народження Кіри в цьому житті. Невже настільки не звикла отримувати подарунки? Чи, скоріше, подарунки від чоловіків? Це її куди більше бентежить?

- Так, тобі. Надіюся, сподобається. Мені хотілося зробити приємно.

Ну ти й пиздун, Ніколас... Ти знав про це? Так майстерно заливаєш дівчині у вуха, а насправді хочеш її помати, бо у твоїй колекції ще таких не було. Добрих. Щирих. Незайманих...