Розділ 12

- То навіщо він тобі такий потрібен? Нащо тобі такий чоловік, якщо він не цінує тебе й кидає в біді? - Я висловлюю те, що насправді вважаю. На чорта таке щастя, якщо при першій же проблемі робить ноги? Навпаки, усвідомлюючи, що твоя друга половинка має певні негаразди зі здоров'ям, на жаль, не може мати дітей, потрібно якомога сильніше підтримати, підставити плече помочі, щоб твоя ж кохана не втратила опору під ногами. Так, розумію, прикро, що твоя дівчина не зможе подарувати тобі дитинчата. Не вийде народити маленьку копію себе. Але, в першу чергу це саме для жінки болючий удар. Це для неї невимовний біль усвідомлювати, що ти не зможеш народити. Все ж таки кожна дівчина, жінка на підсвідомому рівні має бажання стати в майбутньому мамою. Це так закладено природою. А коли вона розуміє, що цьому бажанню не збутися... Ти береш і свідомо засуваєш їй ножа в спину по саме руків'я? Що ж ти за покидьок такий? Як тебе взагалі носить земля?

- Але ж я його кохаю..., - і знову починає ридати. Скоріш за все, тепер вже за втраченим коханням, котре безповоротно й впевнено витікає з рук долі дівчини.

- Машо, поглянь на мене, - що ж, перший мій доказ, що не варто вішати носика, провалився, спробуємо зайти з іншої сторони, тому беру дівчину за голову й змушую її поглянути мені у вічі, - ти красива дівчина, яка ще знайде купу достойних чоловіків, які будуть кохати тебе просто за те, що ти є, що ти така, якою являєшся насправді.

- Кіро, мені двадцять сім...

- І що? - До чого це уточнення? Взагалі не розумію. До того що вона в такому доволі молодому віці дізналася, що бездітна? Так, це кепсько, та мені чомусь здається, що Маша вкладає інший сенс в ці слова.

- Це все заново починати, заново знайомитися, розмовляти, будувати відносини. А мені вже двадцять сім...

- Аахахахахах, - нехай вже вибачає Маша, що я таким чином відреагувала на її слова в такий чутливий для неї момент, але я не могла стриматися. Я починаю дико ржати, підводжу голову до небес та заходжуся у сміху. Напевно, це вже істеричний сміх, якщо врахувати скільки негативу трапилося за сьогодні. І після цих слів дівчини я вже не могла стримати цю істерику, яка вилилася в ржаку.

- Гей, що таке? Чого ти смієшся? - Дівчина штурхає мене в бік і незадоволено вдивляється в моє обличчя, намагаючись зрозуміти якого чорта я справді веселюся. Хоча в цьому є і позитив - вона зупинилася ридати й побиватися від горя. Тепер Маша спантеличена й не розуміє що робити далі. Тікати від мене якомога далі, чи, можливо, викликати санітарів, щоб вони мене запакували та відвезли у відповідне містечко для таких як я веселунів.

- Двадцять сім? - Перепитую, а в очах стоять сльози, цього разу вже хоч не сльози від якогось горя. На що Маша просто киває. - Таки так, старість підкралася непомітно. Куди вже тобі нареченого шукати, треба задумуватися стосовно того, де шукати таблетки по знижці. Бо двадцять сім це серйозно, це вже глибока старість. А я то думаю від кого це валеріанкою так пахне. А це від моєї двадцятисемирічної бабульки.

- Та йди ти! - Дівчина ще раз штурхає мене в бік, але цього разу вже чисто так, грайливо, а що головне на її обличчі з'являється усмішка. Легенька, ледь помітна, але якщо врахувати той момент, що ще дві хвилини тому Маша ридала, то це неймовірний успіх. Це ніби зупинити бурхливий потік води одними лиш руками.

- Ну, а що, ні? Чому вологу розводити? - Так, якщо у неї проблеми зі здоров'ям й лікар поставив невтішний прогноз стосовно того, що дівчина не може мати дітей, то це погано. Дуже погано. Але якщо стоїть питання хлопця, другої половинки, кохання, то тут що не так? Маша красива, навіть якщо врахувати, що і я дівчина, то все одно це не скасовує того факту, що вона красуня. Судячи з наших розмов, а у нас їх було чимало, то дуже розумна. Має свою справу, на якій заробляє непогані кошти. Чого ж тоді журитися? - Знайдеш ти ще кохання всього свого життя. А цей твій Олег...

Чесно, навіть при згадці про такого слизняка, гидко стає. Кинути свою дівчину в найтяжчий момент її життя... Мерзота сама натуральна.

- О, тільки згадай про лайно, і воно тут як тут, - дівчина розвертає до мене екраном свій телефон, на якому висвічується "коханий", тобто цей гидотний Олежик. - Та пішов ти!

Ніколи б не подумала, що у свої вісімнадцять буду навчати уму-розуму у відносинах двадцятисемирічну дівчину. Але певно у мене непогано так виходить, якщо Маша скидає дзвінок свого благовірного, а після ще й заносить його у чорний список, при цьому все це мені наочно демонструючи.

- От і правильно! Цей нещасний Олег ще лікті буде кусати, що тебе втратив! А ти знайдеш того самого! Дивлячись на якого, всі дівки будуть вищати від захвату, а він буде тільки твій! - Підживлена тим, що я змогла кардинально змінити настрій Маші, продовжую виголошувати полум'яні промови, навіть не помічаю, коли вона дещо відвернулася від мене й спрямувала свій погляд кудись вбік. Ніби втратила інтерес до цих мотиваційних закликів.

- Типу як цей? - Дівчина повертається обличчям до мене й кивком голови вказує кудись вбік. Саме туди, куди вона дивилася пару секундами раніше.

Типу як цей, так. Але він, на жаль, вже зайнятий. Моєю рідною сестрою. Яка вирве волосся кожній, хто не так погляне на її нареченого, не кажучи вже про те, щоб вступати з ним в діалог. А в руках цього нареченого в цю мить букет квітів і Альбіни ніде поряд не видно. Отже, відповідно, і ці квіти призначені не для неї...