Розділ 6

Бабах... Стоп... Я ж ще не встигла натиснути ні червону, ні синю кнопку, тоді якого милого виник цей вибух?

- Гей, Кіра, - і я все ще тут, в цій реальності, а не десь між пеклом та раєм, оскільки повертаюся в бік голосу й помічаю Нату, яка сіпає мене за руку, - тобі дзвонять.

- А? - Не можу зрозуміти, що дівчина від мене хоче, оскільки я досі обдумую який варіант краще вибрати. Сказати "так", чи "ні"? Чи згодилася б я втратити свою невинність з таким як Ніколас?

- ДЗВОНЯТЬ! - Ната вже куди голосніше промовила, а після тицьнула мені під носа мобільний, на екрані якого висвічувалося "Лія".

- Ааа, - питання Альбіни перетворило мене в розумову відсталу людину, оскільки ці "а" та "ааа" це дуже круто. Краще і не буває. Добре хоч протягнула руку та забрала з рук Нати свій мобільний. І то вже непогано в даній ситуації.

- Спочатку чекали її чорт знає стільки, а тепер вона ще й перериває веселощі, - невдоволено бурчить Віка, звинувачуючи Лію у всіх бідах.

Але мені якось по боку невдоволення дівчини, якби Лія наразі була переді мною, то я б розцілувала її за порятунок. Подруга сама того не знаючи врятувала мене від катастрофи, яка б неодмінно настала після моєї відповіді на провокаційне питання Альбіни. А так у мене є змога відлучитися з цієї компанії й з цього будиночка загалом та вдихнути свіжого повітря, вийшовши на пляж. Ідеально було б взагалі пірнути у воду, щоб скинути моральне та фізичне навантаження, але це трішки зачекає. Потрібно перенабрати до подруги.

- Привіт, - спочатку я подумала, що дзвінок зірвався, оскільки після гудків настала тиша, але кинувши погляд на екран, зрозуміла, що подруга на зв'язку, адже розпочався відлік розмови, - Лія, ти тут?

- Кі..., - я ледве вловила ці дві буквочки. Якби знаходилася всередині будинку, то точно б не почула цього звернення за галасом моїх гостей, але позаяк на вулиці було тихо, тільки хвилі злегка накочувалися на розігрітий пісок, то я почула дівчину. А після її схлипування.

- Ліє, що сталося? Ти що, плачеш? - Що ж, я очікувала, що подруга повідомить, що в неї не вийде приєднатися сьогодні до святкування мого дня народження. Привітає мене, побажає всього найкращого та якомога більше, перепросить за те, що сьогодні ми не зустрінемося й на цьому все буде добре. Бо я все розумію, маленька дитинка це завжди клопіт. Тим паче коли не має поруч коханої людини, яка могла б підставити своє плече помочі. Але щоб замість привітань лунали сльози в динаміку...

- Кіро..., - цього я точно не могла очікувати. Та судячи з усього і Лія також, бо навіть попри відстань, попри те, що ми були далеко одна від одної, я відчувала, настільки подруга розбита горем. - Вибач, що відволікаю від святкування...

- Та все гаразд, скажи, що трапилося? Чому ти плачеш? Щось з Софійкою? - Софійка це донька Лії. Її головна радість в цьому житті. Але водночас і маленька людина, яка була ахілесовою п'ятою моєї подруги. Як тільки маленька почувала кепсько, так відразу і Лія ставала ніякою. Ні чому не могла радіти. Нічого її не тішило, коли її донька хворіла.

- Кіро... ти можеш... приїхати...? - Настільки Лія була відмінною матір'ю, настільки ж і прекрасною подругою. Навіть зараз, перебуваючи в моральній ямі, явно розбита горем, дівчині було прикро мене відривати від святкування і просити про таку послугу.

- Так, звичайно, я скоро буду, - ніколи б не могла подумати, що з таким полегшенням буду тікати зі свого власного дня народження, від своїх подруг, від своєї рідної сестри... Але зараз був саме такий випадок. - Куди під'їхати?

Натхненна тим, що подруга попросила приїхати до гуртожитку, туди, де вона проживала, я помчала в будинок. Якщо до гуртожитка, отже, не все настільки кепсько, вірно? Було б набагато гірше, якби Лія попросила приїхати до лікарні. Я ж правильно міркую?

- Вибачте, але мені терміново потрібно відлучитися, - тільки я влетіла в приміщення, як п'ять пар очей тут же спрямувалися в мою сторону, не розуміючи, чому я настільки згвинчена повернулася. - Подзвонила Лія й попросила до неї приїхати. Напевно, трапилося щось погане.

Я передбачала, що з секунди на секунду полетять питання, тож випередила їх та повідомила з якої причини я лаштуюся кудись на вихід.

- Давай я підкину тебе, - подруги незадоволено почали корчити свої мордочки й підтискати губки, явно не розуміючи навіщо їхати до тієї Лії, і тільки одна людина ввійшла в моє положення. І цією людиною виявилася не моя сестра. На жаль, не вона.

- Та ні, дякую, таксі ось-ось має під'їхати, - чемно відповіла Ніколасу, від якого й пролунала ця пропозиція. А після кинула погляд на екран гаджета і ледве не чортихнулася вголос. Машини немає. Навіть попри те, що я поставила ціну в тричі більше заявленої, ніхто не збирався приймати моє замовлення. А ви зажралися, добродії. Невже вам гроші не потрібні?

- Сумніваюся, що комусь захочеться увечері п'ятниці пертися за місто, якщо можна просто залишитися в місті та рубити кеш, відвозячи людей напідпитку з клуба на клуб, - Ніколас ніби розкрив мені таємницю того, чому таксисти так зажралися й не бажають їхати за мною.

- Поїхали, - до свого нареченого приєдналася й Альбіна, яка підірвалася з крісла та взяла свою сумочку, явно налаштована вирушати в дорогу, - а що як з твоєю Лією і справді щось трапилося.

Тільки через таку кепську ймовірність я була змушена згодитися та знову провести ще певний час в присутності цього чоловіка...