Розділ 4

Гра ще не розпочалася, а мені вже хочеться скористатися правом голосу іменинниці даного вечора й завершити її, оскільки якимось чудом, дуже поганим чудом, маю зазначити, я опиняюся навпроти Ніколаса. І хоч намагаюся крутити головою в різні сторони, ніби розглядаю своїх подруг та сестру, все одно повертаюся поглядом до чоловіка, котрий не приховує того, що витріщається прямісінько на мене. Ніби це мій день народження, то й увага всіх має бути прикута саме до мене.

- Всі готові? - Перш ніж запустити пляшечку, яка й має визначити, з кого розпочнеться ця гра, ставить питання Віка. На що хочеться викрикнути - "ні, не готові. Я так точно ні".

- Так! Давай крути вже, - та настрій компанії протилежно діаметральний до мого, тож Ната бере слово за всіх інших і дзиґа закрутилася.

- Я! Я! Я! - Весело вигукує Ліка, на яку і вказує пляшечка. Чому дівчина так радіє, ніби виграла джекпот? Якщо я правильно розумію, то зараз їй дадуть завдання, чи то поставлять питання, вірно? Чого ж тоді така бурхлива реакція?

- Правда чи дія? - Тут же летить від Віки, яка сьогодні надзвичайно заведена. Таке враження, що вона ще перед моїм днем народження десь ще щось святкувала, тому прийшла на веселощах.

- Дія, - а Ліка знову мене дивує, адже я вирішила, що якщо до мене дійде черга, а вона сто відсотків дійде, то буду вибирати правду. Краще відповісти на якесь питання, ніж зі шкіри геть вилазити, щоб зробити якусь дурню.

- Вилізай на стіл та станцюй нам танець маленьких каченят, - Віка була готова до цієї гри, чи чому так різко випалює дане завдання? Яке є дурнею, як я і передбачала.

Ліка без роздумів вискакує на стіл, ледве мене ногою не зачіпає по носу, а після видає:

- На дотепне каченя бути схожим хочу я, бути схожим хочу я щодня, щодня...

І так майстерно відпрацьовує дане завдання, так тягне ніжку, таку акторочку ввімкнула, що всі тут же починають реготати, заходяться сміхом, і навіть я дещо розслабляюся та посміхаюся. Що ж, може не такий і поганий задум, як я собі встигла надумати. Весело, буде, що згадати.

- Моя черга, - потирає задоволено руки Альбіна, коли горлечко пляшки вказує на її коханого. Схоже сестра не збиралася нікому віддавати змоги поставити питання Ніколасу, чи то дати завдання, тому так швидко зорієнтувалася в ситуації, зігравши на випередження, - правда, чи дія, коханий?

- Ну, якщо вже розпочали з дії, то підемо по дії. Тільки без пернатих, гаразд?

- Домовилися, - ех, а було б цікаво побачити цього чималого чоловіка на цьому столі, як він дотепно підтискає руки до свого торса й напівприсядки вдає з себе каченя. Мала б вийти потішна картинка. - Все банально просто - зніми футболку.

- І все? - Навіть Ніколас не зміг приховати здивованої реакції на скупість уяви своєї нареченої, що вже говорити про інших, які не зрозуміли, в чому суть цього завдання.

- Чи все ж таки каченя? - Альбіна схиляє голову на бік, дивлячись на свого коханого, а до мене схоже починає доходити, навіщо сестра це затіяла.

Ось навіщо. Варто Ніколасу скинути з себе футболку, як погляди дівчат тут же ковзають до торса чоловіка, і вони хоч не нахабно розглядають його як картину, але відчутне напруження в повітрі, яке наступило після того, як він позбавився елементу одягу. Напевно, Альбі вирішила таким чином подражнити інших, що ось, який мачо мен сидить біля вас, буквально в сантиметрах від вас, а він тільки мій. Тобто Альбіни. В неї була ця риса - похизуватися. Показати, що вона вище інших. І плювати, чим вона чи ким хизувалася. Начхати сестрі, чи то звичайна річ, чи жива людина. Головне для неї добитися потрібного ефекту.

- Ну... давайте далі, - в Нати аж горло пересохло, вона ледве видавила з себе цю фразу й крутнула пляшечку. І в моїх очах Ната зараз була героїнею, оскільки я б навіть на слово не зважилася, дар мови зник. По-перше, через таку провокацію з боку Альбіни. В моїй компанії. Перед моїми очима. А, по-друге, я ж не можу підійняти погляд вверх й втупитися ним в стелю. Це явно буде виглядати по-дурному. Але ще більше по-дурному сидіти й намагатися не дивитися в сторону Ніколаса, щоб ще більше не червоніти. Хоча відчуваю, що лице й так пашить від сорому.

- Ооо, наша іменинниця! - Я навіть не відразу звертаю увагу на пляшечку, бо варто на неї поглянути і я відразу наткнуся поглядом на нареченого сестри, точніше на його оголене тіло, а мені це ні до чого... Тож вигук Альбіни змушує мене все ж поглянути на стіл й усвідомити, що я наступна жертва. Навіть не встигла прийти в себе після попереднього учасника, як тепер вся увага присутніх зосереджується на мені.

- Дозвольте мені, - сидиш собі напівголий? Сиди! Якого біса відсвічувати? Це хочеться крикнути Ніколасу, який забажав наді мною поекспериментувати, але натомість прикушую язика й дивлюся йому прямо у вічі. Кепська затія, взагалі ні чорта не зручно, але це явно краще, ніж дивитися нижче підборіддя цього персонажа, - Кіро, що ти вибереш? Правду, чи дію?

- Правду, - хоч таким чином покажу, що я йду врозріз всій компанії. Хоча б так заявлю права на те, що і з моїм голосом мають рахуватися, тим більше це мій день народження. МІЙ! А найголовніше чому я вибрала правду - немає ні найменшого бажання танцювати на столі, не кажучи вже про те, щоб сидіти без футболки. Навпроти Ніколаса. Який розгляне, що у мене і до чого...

- В тебе вже був інтим з чоловіком?