Розділ 2

- Мені... також... приємно, - заїкаючись, відчуваючи, як все більше червонію, я ледве змогла протягнути ці три слова. І то ще добре, що чоловік від мене відлип й дав особистого простору. І можливість вхопити маленьку порцію повітря, щоб не задихнутися тут і зараз.

- А що так тихо, сестричко? Де всі твої друзі? Тут святкують повноліття, чи бабці зустрілися на лавочці перемити кісточки всіх навколишніх? - Альбіна не робить ситуацію краще, принижуючи моє свято, навіть на ньому ще й не з'явившись. Хоч у нас з нею були більш-менш відносини, ми спілкувалися одна з одною, але Альбі була куди розкутіша за мене, куди нахабніша, а головне за словом в кишеню не лізла. Ну, та що я розповідаю? Ви й самі все чуєте, Альбі не шкодує мої почуття навіть у мій день народження.

- Ніколас, проходьте, всі в будинку, - відходжу в сторону з цими кульками, даючи дорогу чоловіку, а собі даючи можливість дещо вгамуватися, оскільки погляд нареченого сестри знищує мене. Якась надмірна цікавість цього Ніколаса до моєї персони. Чи то в мене вже галюцинації й ввижається те, чого насправді немає? - Альбі, можна тебе на секундочку?

Якщо від уваги нареченого сестри я хочу якомога скоріше позбутися, то от до сестри у мене є питаннячко, на яке я тут же хочу отримати відповідь. Тож хапаю її за руку й не даю почимчикувати слідом за своїм коханим.

- Любий, ти йди, а я скоро підійду, - кидає Альбіна своєму Ніколасу, котрий затримується на пару секунд, щоб кивнути згідно сестрі, ковзнути по мені поглядом, але все ж таки зникнути всередині будиночку. - Я тебе слухаю.

- Чому ти не попередила, що плануєш приїхати? - Ось моє головне питання, яке я тут же ставлю Альбіні. Я запрошувала її на свято, все ж таки вона моя сестра і не красиво було її не запросити разом відсвяткувати такий важливий день у моєму житті. Та дівчина відмовилася, зіславшись на те, що не хоче бентежити моїх подруг своєю присутністю. Типу вони з нею практично не знайомі, тож будуть себе не комфортно почувати. Хоча я знала справжню причину, чому Альбіна відмовилася від мого запрошення. Їй банально було не цікаво знаходитися в моїй компанії. Вона пару разів вже говорила, що мої подруги малолітки й з ними нічого цікаво "не звариш", а цього разу сестра просто завуалювала реальну відмову, певно не бажаючи мене засмучувати. На мій день народження. Хоча б в цій ситуації прикрутила свою нахабну натуру.

- Та я і не планувала, якщо чесно, це Ніколас настояв на тому, що не красиво проігнорувати день народження рідної сестри, та і ще тим паче повноліття. Тому ми й тут.

Альбіна вирушила собі слідом за своїм нареченим в будинок, а мені ще довелося пару хвилин постояти на вулиці, щоб вгамувати рій думок у моїй макітрі. Мало того, що сестра прямо сказала, що в одному місці вона мала мій день народження, взагалі цього не приховуючи, так ще й... Ніколас настояв? Навіщо? Для чого? Якого біса пертися на день народження людини, яку ти взагалі не знаєш?

- Кі, ну, де ти ходиш? Скільки можна на тебе чекати? - Ця вся купа питань залишилася без відповідей, а я не могла зникнути зі свята, бо була головним винуватцем цієї урочистості, тож не дивно, що як тільки зайшла в будинок, то Ната ледве не догану мені вліпила за відсутність, а всі інші присутні повернули свої голови в мою сторону.

- Оскільки я єдиний чоловік в цій прекрасній жіночій компанії, то дозвольте мені виголосити перший тост нашій іменинниці, - і цей погляд теж спрямований точнісінько в мене. А через ще секунду не тільки погляд, а і бокал, котрий мені простягає Ніколас. Який я на автоматі охоплюю пальцями й вже наступної миті сварю себе за розконцентрованість, адже мої пальці стикаються з пальцями чоловіка та... - Кіро, бажаю тобі знайти достойного нареченого. А буде достойний наречений - буде все. З днем народження!

Я ніби не торкнулася пальців чоловіка, а запхнула їх в розетку, а після цих слів... Вибух. Вибух всередині мене.

- Дякую, - розтягую губи в усмішці й топлю цей вибух в бокалі, котрий підношу до губ, приховуючи в ньому і свій погляд, щоб не дивитися у вічі Ніколасу.

- Ну, що, погнали купатися? - Віка дарма часу не втрачає, тут же підбиває всіх на вихід з будинку, при цьому хапає єдиного чоловіка у нашій компанії за руку й кудись тягне. Певно щоб той теж приєднався до веселощів.

- Котику, ти тоді йди, а я піду одягну купальника й підійду, - я очікувала на катастрофу. Думала, що Альбіна зараз оскаженіє та вчепиться своїми кігтями в обличчя Віки, чи то порахує їй зуби своїм кулаком, щоб дівчина назавжди мала згадку стосовно того, що не варто лізти до чужих чоловіків. Навчить, що не можна чуже зачіпати. Та сестра дивує, взагалі не зважаючи на провокативні дії моєї подруги. Повністю їх ігноруючи. - Сестричко, а де тут ванна?

Я тільки здатна пальцем тицьнути на потрібні двері, бо не знаходжу сил вимовити таку банальну інформацію.

- Кі, ти бачила який він? - Варто Альбіні сховатися за дверцятами ванної, а всім іншим вийти на пляж, як тут же на моїй руці повисає Ліка, як мавпочка на ліані. При цьому пошепки ставить це питання.

- Хто? - Нетямуще повертаюся до дівчини й не можу зрозуміти, про кого йде мова. Я взагалі ні чорта не розумію в цю мить. Все побачене вибило здатність у мене аналізувати, чи про щось міркувати. В голові пустеля. При чому настільки посушлива, що я ледве можу ворушити язиком.

- Ну, цей Ніколас, - киває подруга в ту сторону, де зник чоловік, в компанії моїх інших двох подруг. - Він такий... такий... Який він я так і не почула, бо Ліка покинула мене, начебто щось взагалі не цікаве, помчавши туди, куди було куди цікавіше. Тобто до Віки, Нати, а головне до Ніколаса...

Настільки дико буде, якщо я розвернуся на сто вісімдесят градусів та покину цей будиночок? Чи сильно здивує інших моя втеча з власного свята? Адже вечір тільки розпочався, а я вже вся мокра. Не побувавши навіть у воді...