Розділ 1

- Кі, так можемо вже розпочнемо? Скільки ще чекати? - Незадоволено дує губки Ната і при цьому оченятами кліпає, ніби оленятко з усім відомого мультфільму. При цьому вона не одна така, крім Нати ще три пари очей спрямовуються на мене й очікують відмахування почати святкування. Одного слова, чи навіть звичайного кивка головою вистачить задля того, щоб всі пустилися берегів.

- Давайте так - ще десять хвилин зачекаємо, якщо Лії не буде, то починаємо, домовилися? - Лія це моя найкраща подруга. Ще зі школи. З першого класу. І крізь стільки років ми з нею змогли пронести нашу дружбу й триматися разом, попри різні перешкоди, які загрожували нашим товариським відносинам. Вона для мене дуже і дуже важлива людинка.

- Десять хвилин і не секундою більше, - тут же ловить мене на слові моя інша подруга й за сумісництвом одногрупниця Ліка, - мені вже не терпиться сходити в сауну та поплавати в басейні. Тут шикарно. Ти знайшла круте місце. Потім даси номерок господаря цієї краси.

- Через це і через те, що ти сьогодні іменинниця, ми зачекаємо ще десять хвилин на твою Лію, - підсумовує Віка всю цю домовленість.

- По руках. Тоді я зараз передзвоню до неї, спитаю, де вона знаходиться, а ви тут поки накрийте на стіл. Тільки без мене не починати, а то я все зрозумію, коли ваші оченятка почнуть горіти як бенгальські вогники, а губки по-дурному складатися в усмішки.

Я можу зрозуміти подруг. Їм вже не терпиться розпочати святкувати моє вісімнадцятиріччя, я з батьками зняла класний будиночок на березі річки, де крім самої річки й неймовірних краєвидів, які відкриваються з пляжу, є басейн та сауна. При чому стіни цієї будівлі скляні, тож можна плавати у басейні та водночас споглядати на красу, яка відкривається ззовні. Ми з батьками влетіли в копієчку з орендою цього будиночка, відвалили чималу суму за добу користування цими апартаментами, але й вісімнадцять років в житті кожної людини трапляється одного разу. Офіційний перехід в дорослий світ і всяке таке, тож хотілося і себе порадувати й перед дівчатами не впасти лицем в бруд. Я з них остання перетнула позначку вісімнадцять років, тож як-не-як хотілося, щоб цей день запам'ятався назавжди. Відклався в голові.

Як я вже повідомляла раніше - Лія це єдина подруга, котру я знаю вже чорт знає скільки часу, навіть страшно вимовляти цю цифру, бо це багато, дуже багато. А от інші дівчата це мої подруги з університету, з якими я практично кожного дня спілкуюся й завжди на контакті, тож очевидно, чому вони сприймали Лію дещо відсторонено. Не так, як сприймали одна одну. Це й очевидно, тут нічому було дивуватися, але Лія для мене дуже дорога людина, можна сказати частинка моєї родини, тож я не могла не запросити її на своє свято. Тим паче це моє свято, отже, кого хочу, того й запрошую.

- Лія, ну, де ж ти? - Вже втретє набираю до дівчини, виклик йде, але ніхто не підіймає слухавку на тому кінці дроту.

"Невже щось могло трапитися?" - так починає запалюватися мій внутрішній голос після того, як Лія і вп'яте не приймає виклик. "Можливо, бабуся подруги не змогла посидіти з правнучкою і Лії просто соромно признатися, що її не буде на моїй урочистості?"

- Кі! Кі! Кі! - Розвертаюся до Нати, яка вибігла з будинку й горланить так голосно, ніби у мене у вухах корки. - Там хтось дзвонить.

- Напевно, це Лія, - усмішка тут же виникає на моїх вустах. Певно подруга вирішила не приймати виклик, а зробити сюрприз, при цьому сто відсотків притягнула якийсь крутий подарунок. Оскільки дівчина знала мене багацько років, то вона знала, як потрапити в самісіньке серденько своїм презентом. Нехай навіть найдешевшим, можливо для когось примітивним, але для мене цей сюрприз буде мега шикарним. Бо Лія знає куди влучати. Прекрасно знає, що мені потрібно.

Тому ледве не на крилах забігаю з пляжу в будинок, бо вихід на вулицю тільки через приміщення й мчу до вхідних дверцят, щоб якомога скоріше запустити останню учасницю нашої тусовки й розпочати веселощі. При чому поки проминають подруг, які вправляються з нарізкою, чую задоволені "ну, нарешті", "го веселитися", "ураааа".

- Скільки..., - "можна тебе чекати?" - так би звучала повна фраза, але я осікаюся після першого слова, оскільки відкривши дверцята, я бачу свою сестру та... якогось хлопця. Чи то пак скоріше чоловіка, бо борода придає йому років. Робить старшим, але й водночас галантним. Презентабельним чоловіком.

- Сестричко, з днем народження! - Альбіна кидається спочатку мені в обійми, та так різко, що ледве не збиває мене з ніг, чмокає в щоку, а після передає кульки. Купу кульків, серед яких виділяється дві кульки з "одиниця" та "вісім". - Знайомся, це Ніколас, мій наречений. Ніколас, це моя сестра іменинниця - Кірка.

- Приємно познайомитися, Кіро, - цей Ніколас бере мою руку, та, що вільна від кульок й підносить її до своїх губ, а поки я приходила до тями від такого контактного знайомства, обіймає, начебто ми все життя знайомі, - вітаю! Тепер тобі офіційно все дозволено...

Оскільки Ніколас мене пригортав до себе, то вийшло так, що ці слова він промовив мені на вухо, викликавши бурхливу реакцію мого тіла. Адже обличчя пішло червоною фарбою, ноги оніміли, а серце затріпотіло в грудях, як ті кульки, які хотіли вирватися на волю...

Привіт! Знижка на історію!

Подвійна помилка з босом. Дежавю.

- Ти мазохістка? - Цілком логічне, я б навіть сказала риторичне питання...
- Цілком можливо. Так, певно так і є, - я практично впевнена в тому, що на моєму місці мало хто так би вчинив, як я збираюся вчинити... - Та все ж я буду тут працювати.
- Та невже?
- Так, - певно ця стежка, на яку я наразі стаю, прямує точнісінько до лігва цього хижого вовка...
- І ти не боїшся того, що це може призвести до катастрофічних наслідків? Для тебе.
- Ні, - а ось цього я боялася й дуже сильно остерігалася...
- Що ж, це має бути весело...