Пролог

"Кіра, вистачить жувати соплі! Чим далі ти будеш відтягувати цю розмову, тим важче буде. Вперед! Наважилася на такий дорослий крок - будь дорослою за нього відповісти." - З таким налаштуванням я покинула лавочку та рушила до квартири, в якій проживала з батьками. Сьогодні відбудеться найважливіша розмова з ними за все моє життя. Та взагалі найважливіша розмова всього мого життя. І новина про те, що я з'їжджаю від них, буде всього лише пшиком в порівнянні з головною темою...

- Кіра, сонечко, - я вирішила дещо заспокоїти серце, яке шаленіло як загнана в пастку пташка, тож проігнорувала ліфт й попленталася на своїх двох на дев'ятий поверх, але не проминула й половини, як до мене хтось звернувся, - з тобою все гаразд?

Це була сусідка з третього поверху - Таїсія Миколаївна, дуже приємна жіночка, яка наразі занепокоєно вдивлялася в моє обличчя, схопившись за ручку дверцят до своєї квартири. Невже я настільки кепсько виглядала, що сусідка була так серйозно збентежена?

- Так, все добре, до побачення, - нехай мене вибачить ця мила жіночка, але наразі я не годна на розмову з нею, тож тут же рушила собі далі, повільно переступаючи сходинки й доводячи собі те, що все потрібно розповісти батькам. Вони мають знати. Можливо, тато і мама різко відреагують на мою новину, скоріш за все, не зрозуміють мене, але я повинна сказати правду. Якою вона є насправді.

Варто відкрити вхідні двері й потрапити до квартири, як в ніс вдаряє запах смачнющої, домашньої їжі, а в самому приміщенні дуже жарко, що може означати, що мама взялася щось готувати та ввімкнула духовку.

- Ооо, доню, привіт, - я тільки взялася роззуватися, як в коридорі з'являється батько, але не поява рідного мене так дивує, а те, як він одягнутий. Дуже офіційно одягнутий. - Ти дуже вчасно повернулася.

- Привіт, татусю, - оглядаю костюм батька й в голові прокручую всі важливі дати, з приводу яких він міг так святково нарядитися. День народження? Ні, ні в кого з нас сьогодні не день народження. Річниця весілля батьків? Теж мимо. Тоді що? - А в нас сьогодні якесь свято?

Вирішую напряму поцікавитися, бо вигляд батька і запахи, які розносяться на всю квартиру, означають, що так, щось має бути важливе. Моя новина звичайно важлива, але батьки б точно до такої новини так ретельно не готувалися. Думаю, їхні емоції були б кардинально протилежні від радощів...

- Можна й так сказати, - тато подає мені руку й запрошує пройти у вітальню, де вже накритий такий стіл, ніби сьогодні новий рік, Різдво й всі наші дні народження разом взяті, а за ним сидять Альбіна з Ніколасом. Моя сестра зі своїм нареченим.

- Привіт, сестричко, - Альбі тут же підривається з крісла та кидається мені в обійми, а Ніколас ледь киває головою, таким чином зі мною вітаючись.

- Привіт... А з приводу чого у нас такий банкет? - Очі старшої сестри сяють так, що можна зекономити на світлі, вона сама впорається з освітленням всієї квартири.

- Мамо, - Альбіна ігнорує моє питання, як до цього зробив і мій батько, натомість покликавши матір, котра вилітає з кухні з салатницею, яку вже немає куди впихнути, настільки вона сьогодні накуховарила. - Мамусю, вистачить вже трудитися, давай сюди.

Сестра забирає в матері цю салатницю, швидко пересуває страви так, щоб знайти для неї місце, а після приземляється на крісло біля свого нареченого. Який до цього часу не промовив ні слова. Ніби втратив здатність розмовляти.

- Мої рідні, мої найкращі батьки й моя улюблена сестричко, - якщо Ніколас мовчить, начебто води в рота набрав, то от Альбіна щебече ще так, всім своїм виглядом демонструючи, що вона в неймовірному настрої. - Ми з коханим хочемо вам повідомити надзвичайну новину. Просто шалену новину. І стосується вона дитини. Нашої з Ніколасом майбутньої дитини.

Тиша. Цілковита тиша панує у вітальні після цих слів Альбіни, адже що я, що мої батьки прекрасно знають, що, на жаль, сестра не може мати дітей. Вона має певні проблеми зі здоров'ям, які не дозволяють їй завагітніти, тож ця новина як обухом по голові. Як серпом по... Гаразд, гаразд, новина й справді фантастична.

- У нас з коханим буде дитинка, яку виносить для нас сурогатна мати.

Знову тиша. Вдруге за такий короткий проміжок часу повний штиль. Ось тільки через пару секунд батьки порушують цю тишу радісними вигуками та привітаннями, а я так і продовжую сидіти й витріщатися в одну точку. Точніше в одну людину. В Ніколаса, котрий не зводить з мене погляду, хоч ніби й вдає, що радіє разом з усіма.

Яка вірогідність того, що дитина, яку я виношую всередині себе, та новина, про яку я хотіла розповісти всім своїм рідним... Може виявитися тією дитиною, на яку очікують моя сестра з її нареченим? Вірогідність досягає нуля. Це не можливо. Це не реально. Якщо не враховувати того, що було в минулому між мною та нареченим моєї сестри...