Розділ 11

Захар уже чекає на мене біля автомобіля і, коли наближаюся, відчиняє двері. Довелося намаститись тональним кремом, щоб не було видно блідої шкіри, і трохи пофарбувати вії. Нудота, на щастя, відступила так само швидко, як і з'явилася. Але щось мені підказує, що таким “веселим” тепер буде кожен мій ранок. 

Іспит запланований на десяту годину, і рівно в половині десятої автомобіль зупиняється на стоянці. 

– Коли чекати вас назад? – питає Захар, коли виходжу на вулицю. 

– Думаю, до одинадцятої маю впоратись, – відповідаю і прямую до входу.

Лише на півдорозі помічаю на стоянці Олега з його дружками. Всі вони розглядають автомобіль, на якому я приїхала. Та коли погляд Олега торкається мене, стає недобре. Не розумію, чому він не задоволений. Ми ж не разом і я не зобов'язана зберігати йому вірність. 

Біля потрібної аудиторії вже зібралося кілька студентів. До початку іспиту ще кілька хвилин, тому сідаю на підвіконня, щоб повторити матеріал. Звідси добре видно стоянку і чорний Mercedes, на якому мене привезли. 

Чомусь у голові спливає ранкова розмова з Тимуром. Він не хотів мене відпускати, але ж нічого не станеться. Я в універі, його охорона поруч. До того ж нікому не відомо, що саме я та дівчина, яка носить його дитину. 

А може, справа в недавньому нападі на Тимура? Його намагалися вбити, тому тепер він постійно в напруженні. В принципі, і його можна зрозуміти.

– Аріано, заходь! – кличе мене староста, і я одразу ж прямую до аудиторії. 

Хвилювання немає, у своїх силах я впевнена. Хочеться нарешті закінчити з навчанням і видихнути з полегшенням. Можливо, сьогодні це станеться. І я буду повністю під контролем Баграєва… Хоча я і так під ним.

Минає двадцять хвилин, і я залишаю аудиторію з найвищим балом. На цьому можу видихнути з полегшенням, адже ще один іспит мені поставили автоматом. Перед тим, як залишити університет, прямую у вбиральню. Роблю свої справи і йду до виходу. 

Олег з'являється на моєму шляху несподівано. Він хапає мене за руку та не дає можливості піти далі. 

– Чого тобі? – вирвати руку не можу, тому що хлопець тримає надто міцно. 

– Хто привіз тебе в універ, Арі? – питає так, наче я зобов'язана йому відповісти. 

– Яке твоє діло, га? – починаю сердитись. – У мене з'явився чоловік. 

– Та невже? І хто ж повівся на бідну сирітку? – регоче цей ідіот, а я тільки ще раз переконуюся, що дуже сильно помилялася щодо нього.

– Знаєш що, Олежику! Мій коханий чоловік в тисячу разів кращий за тебе! А ти ідіот, і таким залишишся! – знаю, що провокую його, але нічого не можу з собою зробити. 

Бачу, як звужується його погляд, а тоді несподівано Олег затягує мене у порожню аудиторію. Від жаху зовсім забуваю, що в сумці лежить телефон. Треба лише набрати Захара і вже за хвилину він зітре Олега в порошок. Тільки от дорогоцінні хвилини втрачено й Олег притискає мене до стінки своїм тілом. 

– Кажеш, що він кращий? – питає, торкаючись пальцями моїх сідниць. Іншою рукою тримає обидві мої кінцівки, щоб не вирвалася. – А звідки тобі це знати, Арі, якщо ми не кохалися? От зараз і перевіримо! 

– Відпусти! – намагаюся кричати, але Олег затуляє мені рота своїми бридкими губами й намагається проштовхнутися всередину язиком. Це настільки бридко, що нудота до горла підступає. 

На очах виступають сльози, а слова Тимура про небезпеку так невчасно проносяться в пам'яті. І знову він мав рацію, а я, ідіотка, не послухала.. 

– Ну чого ж ти пручаєшся? – злиться Олег, коли розуміє, що нічого не виходить. – Обіцяю бути ніжним, якщо не робитимеш дурниць. 

Він намагається поцілувати мене в шию, а рука вже пробирається під футболку. Розумію, що такими темпами станеться щось дуже погане, тому не вигадую нічого кращого, як вдарити Олега коліном у пах. Такого він явно не очікує і згинається навпіл від болю. 

– Допоможіть! – кричу щосили та встигаю зробити тільки крок, коли Олег знову мене хапає за руку і сильно б'є долонею по обличчю. 

Перед очима все пливе, і я не до кінця розумію, сльози це, чи удар був занадто сильним. Починаю сідати на підлогу і шалено боюсь відключитися просто зараз. Якщо це станеться, я більше не зможу боротися. І що тоді буде? 

Тимур

Ненавиджу, коли все йде не за планом! Спочатку це кляте весілля Аміра та Рози, а тепер Аріана… Ця дівчина сподобалася мені з першого погляду. Можливо, своєю простотою, якої в наш час практично не залишилося. А може, великими блакитними очима, які чіпляють за саму душу. Я захотів її одразу і навіть не сумнівався, що вона до мене прийде. 

І вона прийшла. 

Хто ж знав, що та ніч матиме такі наслідки! Спочатку я не повірив у її вагітність і вирішив перевірити. Відправив на аборт, але дорогою стався напад, який дещо таки змінив у моєму ставленні до цієї дівчини. Не кожен у наш час так відчайдушно буде рятувати іншого, навіть ціною власного життя. 

Все сталося дуже несподівано і явно було підлаштовано. Мій нападник знав, у який момент я був найбільш вразливим, адже вирушив у клініку не кортежем, як зазвичай, а тільки одним автомобілем. Так поспішав, що мало власним життям не поплатився…