Розділ 7

Свідомість повертається зовсім неохоче. Таке враження, наче вчора я дуже багато пила. Голова болить, а тіло наче не моє. Розплющую очі та озираюся навколо. Розумію, що перебуваю у лікарняній палаті, але її важко порівняти з тією, де я прокидалася минулого разу.

Одномісна і дуже гарна. Наче з картинки. Уявлення не маю, скільки все це може коштувати, як і не розумію, чому перебуваю саме тут. 

– Прокинулися? Як самопочуття? – у палату заходить молода медсестра і привітно мені усміхається.

– Голова болить, – говорити важко, тому що навіть язик не слухається. Дівчина киває і, наче прочитавши мої думки, передає склянку з водою. Роблю кілька ковтків – і стає значно краще. Помічаю кілька порізів на руках, і пам'ять потроху повертається. 

Мороз біжить шкірою від спогадів, і я не знаю, яким чином змогла вижити. 

– Що з моєю дитиною? – питаю злякано і накриваю живіт поверх ковдри. 

– Я зараз лікаря покличу, він усе вам пояснить, – дівчина знову усміхається і зникає за дверима. Не розумію, чому їй так весело. Мені от плакати хочеться від відчаю. 

Не минає і хвилини, як двері знову відчиняються. За цей час я встигаю сісти, і є величезне бажання підвестися на ноги. Тільки от поки що боюсь так ризикувати. 

Коли поріг переступає Баграєв, у мене перехоплює подих. Вигляд у нього не дуже, і це зрозуміло. Обличчя бліде, на лобі пластир, а на щоці кілька подряпин. Він одягнений у чорну футболку і такі ж штани. Мені добре видно порізи на його руках, такі ж, як у мене. 

– Що з моєю дитиною? – випалюю сердито. 

Розумію, що злитися маю лише на себе. Коли витягувала Тимура з автівки, розуміла, що сильно ризикую. Та вся моя злість зараз спрямована на нього. Якби він не повіз мене кудись, не було б цієї аварії. 

– Спочатку я хочу знати відповідь на своє запитання, – Баграєв наближається і стає біля моїх ніг. Він не зводить з мене погляду, а я чомусь пригадую той момент, коли чоловік лежав без свідомості в автомобілі. – Чому ти мене врятувала? У тебе була чудова можливість втекти. 

– Тому що я не вбивця, – бурчу. – Така відповідь вам підходить?

– Цілком, – він складає руки на грудях перед собою.

– То що з моєю дитиною? – мене дратує те, що Баграєв тягне час. 

– Вона в нормі, – відповідає. – Та все ж таки деякий час тобі доведеться провести тут. 

– Я не робитиму аборт! – сердито випалюю, а подумки видихаю, адже небезпека поки що минула. 

– Я знаю, – Тимур не зводить з мене прямого погляду, і це дратує. – Аборту не буде, Аріано. Ти народиш цю дитину.

– Що? – здається, мені почулося… Баграєв дійсно це сказав? 

– Ти врятувала моє життя, ризикуючи своїм. Це… божевільно і відчайдушно, але я… дякую тобі. Ця дитина має жити. І вона житиме. Але з цього моменту ти будеш під повним моїм контролем. Житимеш у моєму домі до народження малюка, а далі видно буде. 

– Я не житиму з вами під одним дахом! – випалюю сердито. – Просто дайте мені спокій, а я обіцяю більше ніколи вас не турбувати. 

– Пізно, дівчинко. Ти вже мене потурбувала, – холодно випалює, наче ця розмова його злить. – Ти ж сама розумієш, що робота офіціантом не для вагітної дівчини. У тебе немає грошей, щоб правильно харчуватися та народити здорову дитину. Я, звісно, можу сказати, що ти можеш подумати та обрати те, що буде краще для дитини. Та робити цього не буду. Вибору у тебе немає. Після одужання переїдеш у мій дім. 

Хочу ще щось сказати, але всі слова застрягають у горлі. Мене злить те, що немає вибору, але тішить, що моя дитина жива. 

– Відпочивай. Побачимось, коли тебе випишуть, – заявляє Баграєв і, розвернувшись, прямує до дверей. 

– Можна ще одне запитання? – кричу йому в спину, і чоловік завмирає. 

– Питай!

– Що з вашими охоронцями? Вони ж в автомобілі залишилися, – кажу.

– Вони загинули, – суха відповідь, і Тимур мене залишає. 

Цікаво, він дійсно вдячний мені за порятунок свого заду, чи прикидається? Такі люди, як він, просто не здатні на почуття. Все ж таки не можу збагнути, навіщо йому тримати мене поряд? Не довіряє? Боїться, що всім розкажу, що вагітна від нього? А може, дійсно все переосмислив і не хоче вбивати власну дитину? 

Думок у голові багато і вони ніяк не допомагають боротися з головним болем. Саме тому вирішую ще трохи поспати, тепер вже спокійним сном, адже мій малюк у нормі. 

Наступного дня мені доводиться здати різноманітні аналізи і піти на УЗД. Коли мені вмикають серцебиття власного малюка, сльози на очах виступають. Одразу з'являється думка, що було б добре, щоб і Баграєв це почув. Гляди, і кольне щось у районі серця. Хоча сумніваюся, що такий орган у нього в принципі існує. 

Коли після обіду до мене приходить Діна, я не можу повірити власним очам. Подруга схлипує, і ми міцно обіймаємо одна одну.

– Що з тобою сталося? Охорона Баграєва витягнула мене з ліжка і сюди привезла. Він тебе образив? Змусив зробити аборт? – запитання вилітають з рота подруги одне за одним. 

Доводиться пояснити їй усе з самого початку. І не забути сказати, що вона не мала права без моєї згоди говорити про вагітність Тимуру.