Глава 6

Руслан

Ауріка продовжує атакувати мене дзвінками. Вона ніби відчуває, що я зараз не в офісі. Піднімаю голову, дивлюся вслід Ларі. Дивовижна дівчина все-таки. Увірвалась у моє життя і все в ньому перевернула.

— Так, — терпляче говорю в трубку. Ауріка ні в чому не винна.

— А давай сьогодні у кіно сходимо? Там Джеймса Бонда нового показують.

— Відколи це тобі подобається чоловіче кіно? — усміхаюся я. Іду до своєї машини, двері відчиняю.

— Ну, я ж знаю, що ти любиш маскулінні фільми, — хихикає вона. — Давай подивимося Бонда. Ми дуже рідко кудись ходимо останнім часом, я сумую.

— Добре, — подумавши, я погоджуюсь. Треба приділяти своїй дівчині більше уваги.

Ми з Аурікою зустрічаємось уже п'ятий рік. Познайомилися на вечірці спільних друзів, вона одразу мені сподобалася. Я покликав її на побачення, розповідав про свої плани на майбутнє, про бажання відкрити власну компанію та створити академію цифрових технологій. Вона слухала мене уважно, не перебивала, іноді загадково посміхалася. А потім поділилася своїми мріями. Ауріка хотіла стати популярним блогером, щоб на неї дивилися десятки тисяч незнайомих людей і захоплювалися її зовнішністю, талантом та іншими перевагами.

Наші бажання справдилися. У Ауріки майже мільйон підписників у інстаграмі, я за крок від відкриття своєї академії. Мрії збулися, але наші стосунки розладнались.

Перші симптоми з'явилися ще торік. Я надто багато працював, Ауріка ходила на різні світські заходи без мене, а потім скаржилася, як їй було погано та самотньо. Я терпів, поки не висловив усе, що думаю про її зарозумілих блогерів. Вона мовчки проковтнула образу. Я одумався і нагадав собі, що маю дівчину, інтереси якої треба поважати та цінити.

Але ставало лише гірше. Ми з Аурікою, як і раніше, були чудовими друзями, але між нами пропало щось важливе. Потяг? Інтерес? Зникло те, що робило нас закоханою парою.

Але покинути Ауріку я не міг, бо сильно до неї прикипів і вірив, що ми подолаємо кризу у стосунках. У всіх бувають складні моменти, але це не привід розлучатися з людиною.

Коли Дімон зі Стасом подарували мені квитки до Туреччини, я хотів відмовитись. Робота завжди була на першому місці. Але потім вирішив взяти з собою Ауріку.

— Туреччина? — насупилась вона, коли почула мою пропозицію. — Це надто банально. От би на Мальдіви злітати!

— Давай на Мальдіви, — байдуже відповів я. Вода та сонце скрізь однакові.

Ауріка підібгала губи, відвернулась від мене. Вона відчинила вікно і визирнула надвір.

— Дивись, там Пушистика вигулюють! — закричала вона радісно. Так Ауріка називала білого шпіца, який часто бігав двором разом із хлопцем років дванадцяти. Ці двоє весело проводили час, я навіть їм заздрив. Та й Ауріка теж.

— На скільки днів ми летимо? — спитав я.

— А давай заведемо шпіца? Рус, я хочу такого білого няшного ведмежа, гулятиму з ним вранці і ввечері. Це і для здоров'я корисно, — торохтіла вона, склавши руки замком і притиснувши їх до грудей.

— Ми рідко буваємо вдома. Собаці буде нудно одному, — резонно зауважив я.

Плечі Ауріки поникли, вона невпевнено кивнула. Знову відвернулась до вікна і глухим голосом сказала:

— Я на Мальдіви сама полечу. А ти в Туреччині відпочинь, адже не дарма друзі зробили тобі такий подарунок.

— Пропонуєш відпочити один від одного?

— Так. І взяти паузу, — вона обернулася, в її очах горів дивний вогонь, незвичний, зухвалий, обпалюючий. — Цілий тиждень ми можемо робити все, що завгодно. Жодних заборон, Рус. Розумієш про що я?

— Не зовсім.

— Ми ставимо наші стосунки на паузу. Отже, тимчасово ми звільняємось один від одного і від наших зобов'язань, — вона підійшла до мене, поклала долоні на плечі і продовжила тремтячим від емоцій голосом: — У нас криза, Рус, ти не можеш цього не помічати. І ми ніяк не виберемося з цієї кризи. Я десь читала, що перезавантаження та роздільний відпочинок можуть піти на користь стосункам.

— Або, навпаки, їх зруйнувати, — хитаю я головою.

— Так… Але ми сподіватимемося на краще, — усміхнулася Ауріка, її очі заблищали. — Я… втомилася, Рус. І хочу щось змінити.

— Але навіщо ця пауза? Маячня якась, — я прибрав її руки і відійшов подалі. Стільки суперечностей було в мені, грудну клітку розпирало, я задихався. — Ти хочеш переспати з іншим чоловіком?

— Ні, — вона схлипнула так жалібно, що моє серце здригнулося. — Я не знаю чого хочу… І це мене лякає, Рус. Страшно нічого не хотіти... Ось я і вигадала цей божевільний варіант з роздільним відпочинком.

— Я не буду тобі зраджувати.

— Не потрібні давати обіцянки. Те, що станеться в Туреччині чи на Мальдівах, там і залишиться, добре? Ми нічого не розповімо один одному.

Ми довго сперечалися. Я доводив Ауріці, що пауза у стосунках — це маячня і ми можемо обійтися без неї. Просто відпочинемо один від одного. Але вона була налаштована рішуче. У Туреччину я відлітав із важким серцем. Був упевнений на тисячу відсотків, що своїм правом на зраду не скористаюся. Випадкові зв'язки ніколи мене не приваблювали.