37. Кіра. Гарна новина

Вистава була дуже гарна, я  відчувала справжню гордість за сина. Він чудово впорався зі своєю роллю, і коли юні актори в кінці вийшли на загальний уклін, я щосили зааплодувала, втім усі інші батьки теж не відставали від мене. 

Малий, ледве перевдягнувшись, одразу підбіг до нас і нетерпляче запитав:

 — Ну, яка у вас новина? Розказуйте швидше! 

Ми з Миколою переглянулися. 

Він взяв мене за руку.

— У тебе буде братик або сестричка, уявляєш?

 — Що, правда? — Назар виглядав заінтригованим.  — А коли? 

— Ще не дуже скоро, але, — Микола поглянув на мене. — Скільки ще? Вісім місяців десь?

 — Трохи менше, — я усміхнулась.  — Дитина народиться десь в кінці березня, або на початку квітня. 

— Це велика відповідальність — бути старшим братом, — Микола погладив малого по голові. — Постарайся. 

 — Не лякай його, — сказала я, побачивши, що Назар виглядає замисленим. — Від тебе ми не вимагатимемо нічого особливого. Просто сподіваємося, що ти любитимеш малюка, він буде такий крихітний і безпомічний, йому буде потрібен захист і підтримка. 

 — Ага, я можу захищати його, щоб його ніхто не ображав, — пожвавився Назар.  — І можу гуляти з ним. Ви купите візочок? 

— Авжеж, куди подінемось, — усміхнувся Микола. — Я дуже радий, що ти теж хочеш брата чи сестру. 

 — Краще брата, — він усміхнувся у відповідь. — Будемо разом грати на приставці. 

Я обійняла його:

— Хто б не народився, впевнена — ти станеш найкращим братом! А зараз може сходимо в кафе, відсвяткуємо твій дебют на сцені і нашу новину? 

— Супер, давайте сходимо! — вигукнув Назар. 

— От і добре, тоді ходімо, — сказав Микола…

***

Ми добре посиділи, поговорили, але настав час їхати назад до Києва. Назар був трохи сумним, мабуть, вже й не проти б сам поїхати додому, але йому залишалося провести в Карпатах лише тиждень. 

— Скоро ти будеш вдома, — сказала я підбадьорююче. — А перед цим ти казав, у вас буде урочисте закриття зміни, якісь конкурси, раптом ти щось виграєш? Було б образливо пропустити таку нагоду. 

— Ага, — він кивнув. — Та я ж все організовую, я ж міністр культури. 

— Отож, було б неправильно міністру культури все кинути напризволяще… Але тиждень швидко промине і ми не зогледимось, як знову будемо всі разом. А вдома на тебе чекатиме подарунок, правда? — я підморгнула Миколі.

 — Телефон? — уточнив син. 

— Ага, телефон, — кивнув Микола. — Будемо з нетерпінням чекати на тебе вдома.

Він зрадів такій новині, і на його обличчі засяяла усмішка. 

 — Я вас дуже люблю, — сказав він, обіймаючи нас на прощання. — І братика теж! Ви вже придумали йому ім’я?

 — Ще ні, — відповіла я. — Давай, коли ти повернешся додому, придумаємо разом. 

— Ми ж ще не знаємо, чи це хлопчик буде, чи дівчинка, — замислився Микола. — Це ж ще не скоро буде відомо?

 — Можна придумати і для хлопчика і для дівчинки. А раптом будуть двійнята? — поглянув на мене Назар. — У Міланиної мами народилися одразу хлопчик і дівчинка! 

— Думаю, на УЗД має бути видно, чи це двійня, вже зараз, — відповів Микола. 

 — На УЗД лікар сказав, що дитина одна, так що двійні точно не буде. А от стать ми дізнаємося через пару місяців, — я кивнула. — Імена ж можна і зараз підібрати, Назаре, ми цілком можемо доручити цю важливу справу тобі. Впораєшся? 

 — Авжеж, — з гордістю сказав він. — Я пошукаю в інтернеті якісь гарні імена і тоді напишу їх вам! 

 — Тоді будемо чекати, — я чмокнула його в щоку, і ми пішли до машини…