34. Микола. Визнати свої помилки

Я так кохав її, не міг повірити своєму щастю, що все виявилось так добре і просто. Що дитина моя. 

Я обіймав і цілував Кіру, не хотів випускати її з рук ані на мить. Тепер ми будемо щасливі і ніхто нам не завадить. 

Я завжди буду ставити на перше місце її, а не роботу, навіть якщо в чомусь через це програю в грошах. Бо гроші грошима, але для Кіри важливіше не це. 

Вона зводила мене з розуму, я так хотів її. Ніколи нікого не хотів, як її, це не змінилось з роками. 

Поклав її на ліжко, продовжуючи цілувати. Почувався так, ніби це був наш перший раз. Може, тому що у нас давно нічого не було, зʼявився ще більший азарт. 

Кіра теж пристрасно цілувала мене.

— Я так скучила за тобою, — прошепотіла, обіймаючи мене за шию і пригортаючись всім тілом. 

— Я теж дуже, дуже скучив… — коли вона була так близько, я не міг тримати себе в руках. — Я тебе нікому не віддам. Нікому… Кохаю… 

 — Ми тепер завжди будемо разом, правда? — вона щасливо усміхнулась. 

— Так, завжди… — я подався вперед і поцілував її.

Ми завжди будемо разом…

***

Наступного ранку, коли я прокинувся, Кіра спала в мене на плечі. Бачити її в своїх обіймах було справжнім щастям. Тепер ми приїдемо до сина, скажемо про вагітність, тепер все буде добре, я в цьому не сумнівався.

Авжеж, я спочатку планував зробити бізнес, але тепер думаю, що це було дещо егоїстично з моєї сторони. Я не хотів здатись Кірі слабким, тому так тягнув. Але власне моя слабкість була саме в тому, що я боявся поговорити з нею на чистоту.

Визнавати, що ти в чомусь облажався, завжди важко. Але заради коханої людини краще свої помилки все ж визнавати. Інакше їх неможливо виправити. 

Кіра розплющила очі і наші погляди зустрілись. Певно, саме в цю мить я зрозумів, що все це не сон. 

— Привіт, — я подався вперед і торкнувся губами її губ.

 — Доброго ранку, — вона усміхнулась. — Це правда. мені не наснилося, що ми помирились? 

— Не повіриш, я щойно подумки задавався тим самим питанням, — я теж усміхнувся. — Але ні, ніби не наснилося. Бо ти тут і я тут. І ми не спимо. 

 — Мені так добре поруч з тобою, — вона легенько торкнулася губами моїх губ. 

— Мені теж… Я дуже кохаю тебе. Добре, що малий взагалі не дізнається про всі ці наші еее… Навіть не знаю, як це назвати. Дурощі? — я погладив Кіру по щоці. 

 — Так, я теж про це подумала. Добре, що ми йому не зізналися згаряча… 

— Хоч в чомусь не облажались, — я пригорнув її до себе. — Блін, тепер не хочу випускати тебе з обіймів. 

 — То не випускай, — вона щасливо засміялася. — Але я хочу їсти, тож усе-таки доведеться вилізти з ліжка. Та й на виставу до Назара не хочеться запізнитися…

— Так, ти маєш рацію. Добре, тоді йди в душ, я замовлю нам сніданок в готелі по телефону, а потім сам швидко сходжу покупатись…

***

Це було схоже на поїздку в медовий місяць. Так, це не був якийсь шикарний готель з джакузі, чи щось таке, але ми з Кірою були вдвох. І душ, до речі, таки прийняли вдвох, не зміг я втриматись. Щось було в словах Кіри про те, що мені треба секс. Ну, але що я міг зробити, якщо я кохав і хотів свою дружину? Не можна чоловіка за таке засуджувати.

Потім ми спустились на сніданок, де їли вже в темпі, бо час таки трохи піджимав. 

Коли сіли в машину і виїхали, я сказав:

— Щойно повернемося до Києва, одразу заберемо ту довбану заяву…