32. Микола. Спільний кіносеанс

Ми дуже гарно поговорили і повечеряли разом. У нас ніби було побачення. Кіра була такою милою, здавалось, я ніби знову в неї закохувався. Хоча, я її і не переставав кохати, вона завжди була для мене особливою, всі ці роки. 

Після вечері ми ще пройшлись містом, я побачив сувенірну крамницю і згадав, що коли ми тільки почали жити разом і кудись їздили, завжди купували магніти на холодильник, в так звану родинну карту-колекцію. 

— Дивись, тут є  магніт з Тернополем, — я підійшов до крамнички. — У нас такого ще не було. 

— Давай купимо, — з ентузіазмом сказала Кіра. 

Я усміхнувся і заплатив за магніт, а потім дав його Кірі. В цю мить мені чомусь стало сумно, і усмішка зійшла з мого обличчя. Все ж, цей магніт поїде до неї. А мене там вже нема. Мене немає в тій квартирі і в її житті в тій мірі, в якій я був раніше.

 — Чому ти засмутився? — тихо спитала Кіра. Вона завжди добре відчувала мій настрій. 

— Пробач, просто подумав, що тепер та наша карта не наша. Ну, тобто, тепер мене немає там, з вами, — пояснив я.

Вона зітхнула. 

— Мені теж сумно через це, але, може, ще щось зміниться?

Глянула на мене і швидко відвела погляд. 

Я не розумів, що вона має на увазі. Невже вона дійсно не збиралась зʼїжджатись з батьком дитини? Може, це мій шанс?

Але не можна надто квапити події. Ця поїздка — це дійсно мій шанс. Можливо, в мене вийде все виправити.

Я торкнувся її долоні і переплів наші пальці. 

— Ти, здається, змерзла… Ходімо до готелю? 

 — Так, ходімо, бо якось прохолодно сьогодні, — кивнула вона. 

Я забронював номер онлайн ще коли ми були на заправці. Це був красивий міні-готель з видом на центр міста.

Ми прийшли до готелю і нам одразу видали ключ. От тільки коли ми зайшли всередину, я побачив. що там було одне двоспальне ліжко…

— Блін, я так за звичкою замовив, — сказав я ніби виправдовуючись. 

— Та нічого, ми ж стільки разів спали в одному ліжку, думаю, нічого страшного не станеться. — сказала Кіра якось надто бадьоро. 

Може, я взагалі її вже не приваблюю, як чоловік? Може, вона мене сприймає як якогось родича? 

Не хотілось би такого… 

Бо я від однієї думки, що ми разом в готелі, починав заводитись. І все ж, вона вагітна, що я зроблю?... Нічого такого не зроблю. Я і коли вона була малим вагітна, боявся за нього….

Та і бляха, ми ж розлучились… Подали, принаймні, заяву. 

І все ж в голові були дурні думки, яким було пофіг на те, що ми розлучаємось. 

Коли ми прийшли до готелю, то по черзі прийняли душ, але все ще навіть десятої не було. 

— Може, подивимось кіношку з ліжка? Не дарма тут телевізор на стіні ж висить, треба його використати, — запропонував я. 

 — Давай, — Кіра усміхнулась. — Що будемо дивитися?

— Тут ніби можна роздавати щось з телефону, — сказав я, клацаючи пультом. — Можна подивитись щось нове, або якийсь фільм, який ми раніше дивились разом… 

 — Я б подивилася щось із нашого улюбленого, — запропонувала вона. 

— Тільки давай щось не сумне… — тут же уточнив я. — Що ти там любила з веселого… Оті комедії про блондинку в законі. Щось такого плану, веселе. 

 — Давай, я давно вже їх не дивилася… Коли ти пішов, то з тих пір я дивилася тільки сумні фільми, — зізналася вона. 

Хотілось запитати "А як же той твій коханець?". Але я вчасно прикусив язика. Я ж хотів спробувати завоювати Кіру знову, а не кидатись в неї звинуваченнями. 

— А я взагалі нічого не дивився. Приходив до бару, напивався, а потім повертався додому, валився в ліжко і спав, — зізнався я, починаючи шукати необхідний фільм на телефоні.

 — Сподіваюся, тепер ти вже не будеш пити, — вона поклала свою долоню на мою.  — Я дуже хочу, щоб ти був щасливим!