8. Микола. Розмова про сина

Наступні пару днів ми не виходили на звʼязок. І я не писав сину. Хотів багато разів, але не хотів розповідати йому про те, що трапилось, отак по телефону. 

І я не знав, чи не розповіла йому все Кіра. Все мало бути якось не так, як, як зараз. 

Але малий сам мені написав.

"Привіт,  у мене все добре, можеш мені трохи скинути грошей. Ми їдемо на екскурсію, всі хлопці будуть купувати сувеніри. я теж хочу.”

Мені навіть стало соромно, що я йому не писав всі ці дні.

"Так, авжеж, зараз скину. Що у тебе там взагалі новенького?"

“Все круто! — він поставив смайлик з великим пальцем догори. — Я навіть катався на квадроциклі. Може, купимо такий? Він дорого коштує?”

І потім додав:

“Мама якась сердита. Вона не захворіла?”

Я зітхнув і переслав Кірі його повідомлення. А потім додав: 

"Ми ж не будемо зараз йому нічого казати, хай приїде? Тобі таки дуже погано?"

Я насправді ніколи не бачив Кіру в "дуже поганому" настрої. Мені завжди здавалось, що їй майже на все до лампочки, такою спокійною вона завжди була при мені.

Сину написав, що грошей скинув, і з мамою поговорю. На тому і домовились.

Вона прочитала і спершу нічого не відповіла, а потім написала:

“Так, краще вже скажемо, коли він повернеться. Я боюся, що я погана мати. Взагалі в мене якась депресія, руки зовсім опустилися… І мабуть він це відчув під час нашої розмови… Але я постараюся взяти себе в руки…”

"З чого ти взяла, що погана мати? Це не так", — одразу написав я. Я ніколи так не думав. Кіра завжди любила сина, завжди цікавилась його життям, вона однозначно була хорошою мамою, це навіть обговорюватись не могло. 

“Я насварилася на нього через те, що він зациклений на речах. Це ж він ще малий, а як стане старшим, то й потреби виростуть. Якось хотілося донести до нього, що важливіше не матеріальне, а духовні цінності. Але він сказав, що я скупа, от я й розгнівалась… Потім самій стало соромно. Може, йому самотньо в таборі, просто він не каже прямо, а через подарунки хоче отримати підтвердження. що ми його любимо?”

"Він підліток. Для них важлива зовнішність і всі ті речі. Я скинув йому грошей. А може йому і самотньо, хтозна. В будь-якому разі, ти нічого поганого не зробила. Тобі зараз важко, ось і все." 

“Тобі теж, мабуть, важко. — вона поставила сумний смайлик. — Треба просто пройти через це, і потім все налагодиться.”

"Так, напевно", — погодився я. 

І саме в цю мить мені прийшло повідомлення від одного знайомого.

"Гей, привіт, я тут дещо побачив. Всю ніч думав, чи показувати тобі. Але не можу мовчати" 

І він прикріпив фото Кіри з якимось мужиком в кафе. 

Серце знову облилося кровʼю. А Кіра тим часом написала: 

"У мене щось ніяк не налагодиться здоров’я. Мабуть, на нервовому грунті… Записалася на завтра до лікаря, сподіваюся, він призначить щось…” 

"Що ти маєш на увазі? У тебе щось болить?" — запитав я стурбовано. 

“Та щось із шлунком, немає апетиту, може сезонний гастрит. Нічого серйозного, думаю, але життя трохи псує…”

"Напишеш мені після лікаря?" — попросив я. 

“Так, добре”, — відповіла вона.  — Не хвилюйся, навряд чи там щось серйозне.”

"Ти нормально харчуєшся? Воно давно почалось. Ще того вечора…" — нагадав я.

“Нормально, просто немає апетиту. Ну в мене завжди так, ще з дитинства, коли нервую, втрачаю апетит, або мене навіть починає нудити. Сподіваюся, це минеться, можливо, мені призначать якісь заспокійливі…”

"Якщо буде треба будь-яка допомога — кажи", — написав я. 

“Так, дякую. У тебе все добре?” — запитала Кіра. 

"Та живу, тож нормально. Бережи себе будь ласка", — відправив я у відповідь….