6. Микола. "Я мав спробувати"

Я подумав, що це пише Кіра, і швидко відкрив повідомлення. Але то виявилась не вона, а всього-лише якась розсилка. Я дуже засмутився від цього.

Поїхав на роботу, робив все на автоматі, а вона так і не написала, не те що не подзвонила.

Може реально навіть не помітила, що мене нема. А може зраділа, що я нарешті зʼїхав. Хтозна.

Коли вже повернувся додому, то я сам їй написав, не витримав:

"Я вже на квартирі. Ти як?" 

Хотів, щоб повідомлення виглядало непродуманим і недбалим. Не хотів, щоб вона думала, що я чекав, що вона сама подзвонить, або напише, принаймні запитає щось.

Вона відповіла аж через годину:

 “Міг би й попередити, що з’їжджаєш прямо зараз. Чи так не терпілося зажити вільним життям?”

"Не хотів заважати тобі листуватись з тим коханцем", — написав я в тому ж тоні, підтиснувши губи.

“І поїхав до своєї коханки”, — відпарирувала вона. 

"Думай, що хочеш", — я поставив смайлик, який закочує очі. 

“Що ж, мені все одно, через місяць ми станемо чужими одне одному за законом, а насправді ми були чужими вже давно, — відповіла вона. — Трохи сумно, що не вдасться  залишитися друзями, хоча б заради сина. Але що вже поробиш…”

"Не треба казати це так, ніби то моя провина. Так, я багато працював і може мало часу приділяв тобі. Але це не тільки моя провина", — відповів я.

“Ти постійно мене ревнував і вічно був усім невдоволений. Звісно, кінець-кінцем я вже не могла це терпіти. Тим паче, що навколо є й інші чоловіки, з якими життя може бути зовсім не таким похмурим…” — відповіла Кіра. 

"Ще скажи в ліжку з ними краще", — написав я. — "Я тебе і там не влаштовував?" 

“А ти лише про ліжко й думаєш. Ну, це не дивно, я б здивувалася, якби ти жодного разу його не згадав”. — тепер смайлик із закоченими очима надіслала вона. 

"Чого в цьому такого? Я люблю секс. Це що, заборонено?" — запитав я роздратовано. Мене все злило. Вся ця ситуація. Просто все… 

“Мабуть, та фіфа, до якої ти пішов, дуже вправна в ліжку… Ну що ж. я рада за тебе. Бажаю, щоб ти був щасливим з другої спроби!” — відповіла Кіра. 

"Я не пішов ні до якої фіфи!" — я взяв телефон і зробив селфі на дивані і відправив їй. Нашу стару квартиру вона б мала впізнати.

 “А що ж сталося, вона тебе відшила?” — іронічно запитала Кіра. 

"У мене немає фіфи. Нікого немає." — написав я. Міг би, авжеж, написати їй на зло, що є. За ті її листування… Але не став.

Вона щось стала писати, потім перестала, тоді знову почала. Я терпляче чекав. 

Зрештою від неї прийшло коротке повідомлення:

“Просто життя зі мною стало для тебе нестерпним, так?”

"Так", — відповів я. Було нестерпно розуміти, що вона мене не кохає, тут Кіра потрапила в ціль. Це зводило мене з розуму. 

“Зрозуміло… Що ж, мені шкода. що так сталося. Сподіваюсь, тепер ти зможеш бути щасливим”. — написавши це, вона вийшла з мережі. 

Я шумно видихнув повітря. Зізнаватись їй та собі, що щасливим я без неї не буду, не хотілось. 

Але я ж мав принаймні спробувати, так? 

"Я теж сподіваюсь, що ти будеш щасливою", — написав врешті-решт, після чого завів будильник і пішов в ліжко.

Я заборонив собі зазирати в екран знову. Хотілось проспати хоча б місяці три, щоб стало трохи легше. І ще, чомусь сподівався, що нас розлучать максимально не скоро. От тільки з цим я помилявся…