5. Кіра. "Не розклеюватись"

Цього ранку я проспала, будильник чомусь не задзвонив, тож, поглянувши на годинник, почала в прискореному темпі збиратися. Вчора була думка піти помиритися з Миколою,  але коли він зазирнув до гостьової, а потім, нічого не кажучи, гупнув дверима і пішов, цей демонстративний жест мене розізлив, і я  залишилася там, не повернулася до спальні. 

Коли увійшла до ванної, щось мене насторожило, я спершу й сама не зрозуміла, що. А потім дійшло — з полички зникли засоби для гоління Миколи, його гель і шампунь. 

Нічого не розуміючи, забувши, що запізнююсь на роботу, я штовхнула двері нашої спальні, Миколи там не було, ліжко заправлене, очевидно, що на ньому ніхто не спав. А коли відчинила шафу, аж все всередині мене похололо. Та половина шафи, де висів його одяг, була порожньою. Так само — полички з дрібними речами, на них залишилось тільки те, що належало мені. У передпокої теж не було його одягу і взуття…

Отже, він утік, нічого мені не сказавши, навіть не попрощавшись. Видно, та його коханка вже не могла терпіти, поки він переїде до неї. Чи Микола не міг терпіти… Образа заповнила мою душу до країв. Все-таки ми прожили разом десять років, тож можна було і  сказати, що переїжджає. Але, схоже, я вже для нього стала порожнім місцем. пройденим етапом….

Мене знову занудило. Чорт, ще й ці проблеми зі здоров’ям, все так невчасно… Треба буде сходити до лікаря, але не сьогодні, бо сьогодні Віталій просив допомогти розібратися зі звітом. Подзвоню до сімейної лікарки, хай видасть мені направлення до гастроентеролога…

Коли я повністю зібралася і стояла в передпокої, готова виходити, то глянула у дзеркало і не впізнала себе. Здавалося, я постаріла на кілька років. Була бліда, під очима кола, кутики губ сумно опущені, навіть волосся втратило блиск. Я відчувала себе дуже нещасною цієї миті. Хтозна, чому я раніше думала, що розлучення вирішить усі мої проблеми…

Я відчула, що дуже самотня зараз і пошкодувала, що сказала ті слова про розлучення. Може, потрібно було дати нашому шлюбові ще один шанс, спробувати все виправити? Але зараз, коли Микола втік до коханки, вже запізно це робити. 

Треба якось жити далі і не розклеюватися… Однак легко сказати “Треба не розклеюватися”, та значно важче це зробити…

***

На роботі звична бухгалтерська рутина трохи мене відволікла. А коли всі колеги розійшлися, і ми залишились удвох з Віталієм, я навіть відчула себе трохи бадьоріше. Я відчувала, що подобаюсь йому, але раніше намагалася не подати жодного натяку, що він теж мене цікавить. Все ж, я була заміжньою. жінкою і не збиралася зраджувати чоловіка. Але поскільки він сам пішов від мене, то певно, я вже не повинна думати про нього в цій ситуації? 

Я знала, що Віталій був розлучений, у нього була донька, яку він дуже любив, її фото стояло в нього на письмовому столі. Раніше мене не цікавили обставини, за яких він розійшовся з дружиною, а тепер я відчувала, що ми ніби друзі по нещастю, і мені хотілося розпитати його, як він вийшов з цієї складної ситуації, як пережив розлучення?

Але почати таку розмову я не наважувалася, та й як було це зробити, коли ми дійсно перевіряли звіти і не мали часу на порожню балаканину. Та вже коли робота була закінчена, він сказав: 

— Ти сьогодні виглядаєш якоюсь засмученою. Може, випʼємо десь кави, поговоримо в неформальній обстановці? Я непоганий слухач. 

 — Дякую, було б добре, — я наважилася вимовити ці слова. — Від мене сьогодні чоловік пішов… Тому я трохи розгублена…

— Серйозно? — він виглядав здивованим. — Ніколи не подумав би, що від такої шикарної жінки можна піти…

Я знічено усміхнулась. Сьогодні я виглядала аж ніяк не шикарно, і все одно було приємно чути комплімент із уст шефа.  

 — Так, ну це не те щоб прямо несподіванка, бо ми подали заяву на розлучення. Але він просто зібрав речі і навіть не попрощався зі мною… Підозрюю, що в нього хтось є, — зізналась я. 

— Дурень він, — відповів Віталій. — Моя дружина колись теж так пішла. Хоча я її дуже кохав. Але останнім часом, здається, вже почав виліковуватись від тієї хворобливої закоханості.

 — О, співчуваю, — я кивнула. — А твоя  донька? Як вона сприйняла ваше розлучення? 

Це питання хвилювало мене, бо я думала, що скаже Назар, коли повернеться з табору і побачить, що його тато вже не живе з нами…

— Ну, вона засмутилась, — він зітхнув. — Але я намагаюсь проводити з нею час. Кожних вихідних, як мінімум. А інколи і серед тижня можу її забрати після роботи, а потім повезти зранку в школу. 

 — Це добре, — сказала я. — Ти хороший тато… Я думаю, вона це відчуває і не дуже засмучується. У вас все буде добре…

Щодо того, чи буде все добре у нас із Назаром, я на жаль, була зовсім не впевнена…