3. Кіра. Все не так...

Все ж мені було якось некомфортно від цих думок про розлучення, про те, що доведеться повністю перебудовувати своє життя. Правда, Назар на свій вік самостійний і з навчанням у нього все добре, тож я не буду відчувати проблем з тим, щоб самій виховувати його. Та й не буду я виховувати його сама, я знала Миколу і була переконана, що він братиме активну участь у житті сина. То це просто був страх змін… певно, після тридцяти років ми вже стаємо менш гнучкими і більш залежними від звички і рутини. 

Наші інтимні стосунки теж були цілком звичними, на початку стосунків була пристрасть, а зараз дійсно залишився “секс для здоров’я”. Микола багато часу проводив на роботі, часто їздив у відрядження, а коли й був удома на вихідних, то якось так виходило, що він багато часу проводив із сином, а я ніби опинялась осторонь. У них були свої хлоп’ячі секрети, а я часом мріяла, що народжу доньку, і тоді в мене теж буде маленький “хвостик”, який всюди бігатиме за мною. 

Може тому, коли я запідозрила, що можу бути вагітна, в мене з’явилася не тільки думка про те, що це невчасно, але разом із тим і надія, що це може бути правдою, і я вже була й не проти народити другу дитину, навряд чи пізніше буде ще одна така нагода, все ж вік у мене не надто юний. І ми з Миколою могли помиритися і спробувати якось поправити стосунки. 

Я шкодувала, що згаряча запропонувала розлучитися, коли він приревнував мене до колеги, з яким я листувалася ввечері в нашій спальні. Сказала згаряча, а Микола взяв і погодився, і це мене неприємно зачепило за живе. Може, у нього і справді хтось є, і цим пояснюються його постійні поїздки? Раптом в іншому місті він має коханку, і ото тільки говорить, що його направляють у відрядження, а насправді поспішає до коханки…

Тепер же, коли на тесті з’явилась лише одна смужка, я відчула розчарування. Гордість не дозволяла мені запропонувати помиритися, а Микола не придумав нічого іншого, як сказати про секс “наостанок”... Втім, це було так по-чоловічому, мабуть, їх усіх і справді лише одне цікавить…

 — Я не дуже добре себе почуваю, — буркнула я. — Піду спати. 

— Кіро… — він торкнувся мого запʼястка і зазирнув мені в очі. — Пробач мені. 

— За що? — зпитала я, хоча серце аж завмерло — зараз він точно зізнається, що всі ці роки мені зраджував. А раптом у нього не лише коханка, а й друга сім’я повноцінна, з дитиною, а то й двома? Так, у мене була здібність буквально за мить накрутити себе і придумати найгірше, що може бути, і все ж… Мені дуже хотілося б, щоб у нього нікого не було…

— Я був не найкращим чоловіком, — відповів Микола. — Що ж, сподіваюсь, без мене ти будеш щасливою. 

“Не буду я щасливою!” — хотілося вигукнути мені, але це виглядало б, що я капітулюю, а я не хотіла виглядати слабкою. 

 — Я теж сподіваюся, що тобі буде краще, коли ти розлучишся, — сказала я максимально спокійно. Моя робота виробила у мені звичку приховувати сильні емоції і завжди бути врівноваженою ( принаймні зовні). 

Микола кивнув і пішов сходами нагору. 

Я вирішила, що краще ляжу в гостьовій спальні, не хотілося зараз розмовляти з ним, почувалася такою засмученою. До того ж, клятий шлунок все ніяк не вгамовувався. Може, в мене гастрит, треба таки знайти час і сходити до гастроентеролога…

Взяла в ліжко телефон і побачила пропущене повідомлення від Віталія, мого нового шефа, через якого й сталася та велика сварка, яка призвела до подачі заяви на розлучення. Він писав: 

"Доброго вечора, Кіро. Пробач, що пишу так пізно, але ти не могла б завтра трохи затриматись? Хочу підігнати звітність за квартал. А з тобою в компанії це завжди проходить якось приємніше." 

“Добрий вечір, — відповіла я. — Звичайно, можу затриматись.”

Мало не написала, що я тепер майже розлучена жінка і мене ніхто не чекатиме вдома, але вчасно зупинилась. Це вже б виглядало так, ніби я на щось натякаюю. Віталій трохи мені подобався, але в мене навіть думки не було про якусь інтрижку з ним…