Розділ 6

На наступні два тижні я з головою поринаю у роботу. Як би сильно мені не подобалася ця Аріна, на першому місці має стояти робота, а не почуття. Кілька разів дівчина приїжджає у ресторан, щоб узгодити деякі питання. І кожного разу вона зустрічається з Давидом. Ці двоє мило воркують, а я намагаюся не піддаватися почуттям. Час уже змиритися з тим, що між мною та Давидом немає нічого спільного. Але якби ж це було так просто… 

За день до свята я прокидаюся у поганому настрої, але гірше стає тоді, коли замість сніданку я хвилин двадцять обіймаюся з унітазом. Хворіти я не можу, тому що на моїх плечах лежить вся організація свята. Лише два дні залишилося, а післязавтра можна буде взяти відпустку за власний рахунок хоча б на кілька днів. 

Спочатку доводиться занадто довго стовбичити біля дзеркала, щоб надати своєму надто блідому відтінку обличчя живішого кольору. Наважитися зʼїсти хоча б щось я не змогла, тому їду на роботу голодною. 

Поки в основному залі офіціанти обслуговують гостей, у банкетному повним ходом йдуть приготування. Сервірують столи, завозять квіти й навіть штори змінюють на інші, тому що Аріні відтінок не сподобався. 

– З тобою все добре? – запитує Ліда, уважно мене розглядаючи. – Ти сьогодні розсіяна трохи. 

– Не виспалася просто, – натягнуто усміхаюся. 

Коли помічаю, як у зал впевнено проходить Аріна, хочеться кудись зникнути. Ця дівчина виглядає, як завжди, ідеально, а от я почуваюся викрученою ганчіркою. Нудота начебто відступила, зате прийшов головний біль. 

Поруч з нею зупиняється Давид, і тепер ці двоє зацікавлено спостерігають за тим, як проходять приготування. Мій колишній розслаблено ховає руки у кишені штанів та усміхається, поки Аріна щось йому розповідає. Бажання заховатися десь стає ще більшим, але я не встигаю втілити його в життя. Аріна мене помічає і, стукаючи високими підборами по плитці, прямує до мене. 

– Привіт, Юле! – мило усміхається, але я у її щирість зовсім не вірю. – Бачу, все наче нормально. Сподіваюся, жодних сюрпризів не буде. 

– Звісно, ні, – коротко відповідаю і відчуваю на собі прямий погляд Давида. 

– З тобою все добре? – хмуриться Аріна. – Вигляд у тебе хворобливий. Дивись, не захворій мені! Без тебе тут усе розвалиться. 

– Я в нормі, не хвилюйся, – погляд Давида тисне. Не хочу, щоб він зрозумів, як мені зараз погано. – Пробачте, але мені до роботи треба повертатися. 

Напевно, мої дії можна описати як втечу, але зараз це не сильно мене хвилює. Лише в коридорі вдається перевести подих, притулившись спиною до холодної стіни. 

Треба пережити завтрашній день, а тоді поїду на кілька днів додому. Розвіятися мені не завадить, як і змінити обстановку навколо. 

– Дівчино, вам погано? – лише на мить прикриваю очі, щоб зібратися, а хтось вже зупиняється поруч. Бачу перед собою високого і доволі привабливого чоловіка, який, своєю чергою, не зводить погляду з мене. 

– Ні, все добре, – вдається навіть усміхнутися. 

– Точно? – не розумію, чому він мені не вірить. Глибокі зелені очі дуже гарні, а русяве волосся зачесане назад. 

Відповісти не встигаю, тому що у коридор виходить Аріна, а за нею і Давид. Якщо дівчина широко усміхається, коли бачить мого рятівника, то Давида ця ситуація чомусь не тішить. 

– Ну нарешті ти тут! – радісно верещить дівчина і вже за мить потрапляє у міцні обійми мого рятівника. 

– Я ж обіцяв, сестричко! – сміється чоловік. Тепер мені стає зрозуміло, хто він. Тільки краще від цього відкриття я не почуваюся. 

– Вітаю, Арсене! – Давид стримано потискає йому руку, а тоді переводить погляд на мене. – Юле, ти вже встигла познайомитися з братом Аріни? 

– Ні, ми… – лише рота відкриваю, щоб пояснити, але цей Арсен мене випереджає. 

– Ми не знайомі, але я залюбки познайомлюся з такою чарівною особою. 

Давид хмуриться ще більше, а от Аріна виглядає задоволеною. Лише мені не тепло і не холодно від цього зібрання. Хочу додому, у тепле ліжко і спати. 

– Мене звати Юля. Я адміністратор цього закладу, – стримано пояснюю. 

– Братику, Юля займається всіма приготуваннями до свята, – влізає Аріна. 

– Ну, тепер мені хоча б зрозуміло, чому вам погано було. Моя сестра будь-кого доведе, – хмикає Арсен, а я навіть усміхаюся. Цей чоловік здається мені доволі милим. Але це тільки перше моє враження. 

– Тобі погано? – похмуро запитує Давид. Невже хвилюється? Хоча… його хвилювання можуть бути пов'язані не особисто зі мною, а зі святом, яке я організовую.

– Все добре, – кажу стримано. – Голова розболілася. Вип'ю пігулку – і все мине. 

Залишатися у компанії цих людей більше не хочу. Залишаю їх, списавши все на роботу, і прямую в роздягальню. Як на зло, пігулки від головного болю закінчилися, а до закінчення робочого дня ще кілька годин. 

Єгор готує мені зелений чай. Поки п'ю його за стійкою, спостерігаю за гостями. Головний біль не минає, але хоча б напруга спадає. А може, це тому, що Аріна нарешті поїхала з братом кудись? 

Навіть не знаю, як пережити завтрашній день. А що, коли щось піде не так? Або ще гірше – Давид запропонує Аріні стати парою… Як я це переживу?