Розділ 5

Наступного дня готуюся до зустрічі з людьми, які планують влаштувати в ресторані банкет. Мені дуже цікаво, хто ж вони такі й чому для Давида так важливо, щоб усе минуло добре. До обіду я займаюся справами й у якийсь момент зовсім забуваю про те, що мають прийти ці люди. А може, це буде хтось один? 

Коли ж на кухню прибігає схвильована Ліда і заявляє, що мене чекають у залі, я розумію, що час “Х” настав. Доводиться розправити спідницю і перевірити, чи все нормально з зачіскою та макіяжем. Все-таки зараз я виконую обов'язки управителя, тому треба виглядати відповідно. 

Моєї впевненості вистачає рівно до того моменту, як проходжу в зал. Коли бачу за банкетним столом цілу делегацію, руки починають тремтіти. Окрім Давида, який сидить поруч з гарною дівчиною, тут є його мама. Я не бачила її понад місяць, але, швидше за все, вона в курсі того, що ми з Давидом більше не разом. Також тут чоловік років сорока, доволі привабливий і з темним волоссям, на якому деінде проступає сивина. Здається, саме він той, з ким мені доведеться все обговорити. Цікаво, хто ж ці люди… І чому тут мама Давида?

– Добрий день! – зупиняюся біля їхнього столика, і неприємно стискається серце, коли помічаю руку дівчини на плечі у Давида. Важко не помітити й те, яким поглядом вона розглядає мого колишнього. Точно закохана у нього! І найгірше те, що я маю за цим спостерігати.  – Мене звати Юля. Чим можу допомогти?

Ольга Станіславівна, мама Давида, дивиться на мене так, наче я точно не тут маю бути. Швидше за все, вона сподівалася, що я у ресторані більше не працюю, але син не попередив її про такий маленький нюанс. Ця жінка ставилася до мене доволі добре, коли я зустрічалася з Давидом. Просто прийняла стосунки сина, або ж мені так здавалося.

– Привіт, я Аріна! – усміхається ідеально рівними та білосніжними зубами дівчина. – Це ти будеш займатися організацією мого дня народження?

– Дня народження? – здивовано перепитую і витріщаюся на Давида, який до пуття нічого мені не пояснив. 

– В Аріни скоро день народження і вона хоче святкувати його тут, – серйозно заявляє мій колишній.  – Ти ж організуєш все правильно, чи не так?

– Т... так… – ця Аріна мені не сподобалася одразу. Видно, що улюблена донечка у багатих батьків. Брендовий одяг, довгі нігті та макіяж явно не вдома зроблений. Довге світле волосся рівними пасмами спадає на плечі й робить її схожою на ляльку. Ідеальна дівчина для ідеального хлопця… Давида. Не те, що я. 

– Юле, мене звати Андрій Маркович, я тато Аріночки, – подає голос чоловік і, підвівшись на ноги, навіть руку мені цілує. – Я дуже сподіваюся, що моя донька залишиться задоволеною. За фінансовий бік питання не хвилюйтеся. Я все оплачу. 

– Дякую, татку! – Аріна кидається на шию чоловікові та цілує його у щоку. Дивно якось все це виглядає. Для цієї дівчини важливо, щоб свято минуло на вищому рівні, а у когось немає грошей, щоб їжу купити… 

Так, щось не туди мене понесло! Я ніколи не страждала від нестачі грошей, хоча й жила завжди власним коштом. Батьків у мене немає. Лише сестра, з якою ми ніколи не дуже близькі. 

– Аріночко, я допоможу тобі у виборі страв, – втручається мама Давида. Те, з яким захватом вона розглядає цю дівчину, говорить лише про одне – Ольга Станіславівна саме таку дівчину хоче бачити поруч з Давидом. 

– Мамо, Юля тут для того, щоб це робити, – заявляє Давид і зупиняє на мені свій погляд. – Ти ж не розчаруєш нашу іменинницю, правда? 

– Не розчарую, – вичавлюю з себе і дуже хочу, щоб ця зустріч нарешті закінчилася. Для мене зробити незабутнє свято для цієї дівчини не проблема. Проблема в тому, що ця дівчина мені не подобається. 

Так, я ревную. До божевілля просто. Коли Аріна в черговий раз нахиляється до Давида і шепоче щось йому на вухо, хочеться схопити її за біляве волосся і з останніх сил кричати, що цей чоловік – мій. А тоді я згадую, що не маю на це жодного права, і кляті сльози виступають на очах. 

– Можеш повертатися до роботи, – Давид прискіпливо мене розглядає і, напевно, щось таки помічає, тому що його вилиці напружуються. – Пізніше Аріна все з тобою обговорить. 

Просити мене двічі не доводиться. Попрощавшись з усіма, швидко прямую в роздягальню і вже там даю волю сльозам. Мені дуже важко змиритися з таким станом речей. Важко прийняти той факт, що я більше ніхто в очах Давида. Важко бачити його з іншими жінками та розуміти, що будь-якої миті він поцілує іншу. І не тільки поцілує…

– З тобою все добре? – у роздягальню заходить Ліда і стурбовано мене розглядає. 

– Так, усе гаразд, – швидко витираю сльози та радію, що останнім часом почала користуватися водостійкою косметикою. 

– Ти через цю Аріну плакала? – хмуриться Ліда. – Вона ще те стерво. Татусева донька, яка народилася із золотою ложкою у роті. 

– Дякую, Лідо, але мене це не цікавить, – проходжу повз неї та не хочу слухати, але дівчина продовжує. 

– Вона давно закохана у Давида, – добиває мене останніми словами. – Дівчата одразу її впізнали. Ще зовсім малою була, а вже бігала за ним, як хвостик. 

Ну, супер просто! І як мені тепер з нею працювати? Хочеться вірити, що Аріна не знає про те, що між мною та Давидом були стосунки. Буде дуже неприємно, якщо вона зачепить цю тему. 

Коли повертаюся у зал, то бачу за столом тільки Аріну та Давида. Ці двоє щось обговорюють, і мій колишній так тепло їй усміхається. У грудях боляче стискається, але я змушена опанувати себе. Прихопивши теку з меню та всім необхідним для свята, знову прямую до них.