Розділ 4

– Привіт, Юле! Який сюрприз, – Данило усміхається, а мені хочеться крізь землю провалитися. Ненавиджу цього чоловіка, наскільки це взагалі можливо! 

– Доброго дня, Даниле Павловичу! – кажу стримано і намагаюся не зважати на те, як швидко б'ється серце. 

– Я думав, ти її звільнив, братику! – Данило повертається обличчям до Давида. – Навіщо тобі така працівниця? Спочатку з тобою, а тоді й до мене прийшла… 

– Досить! – крик Давида змушує мене підстрибнути на місці. Міцніше схопивши теку з паперами, я вже думаю над тим, щоб просто піти геть, але старший Вербицький саме цього і добивається, тому я змушена опанувати себе. – Юле, у тебе щось термінове?

– Я щодо постачальників, – у бік Данила намагаюся не дивитися. Не знаю, чому він так сильно проти мене, але розумію, що від цього чоловіка треба триматися якнайдалі. 

У мене немає сумнівів, що він навмисне затягнув мене у ліжко. Швидше за все, напоїв чимось, тому спогади про ту ніч повністю стерлися з моєї пам'яті. Я не сподобалася Данилу одразу, щойно Давид нас познайомив, але й подумати не могла, що він піде на таке. 

– Зайди пізніше, – холодно відповідає, а я лише киваю на знак згоди. Тільки в коридорі можу вдихнути на повні груди. Здається, Данило не зрадів, що я досі тут працюю, отже, треба бути обережною, що не нахапати чергових проблем. 

Повертаюся до роботи та чекаю, коли Давид викличе мене до себе. Постійно озираюся навколо, сподіваючись, що його брат не буде шукати зустрічі зі мною. Але всі мої сподівання розвіюються як дим, коли Данило з'являється у залі та займає вільний столик. 

До нього наближається офіціантка і залишає меню. Данило щось їй говорить, і та одразу ж шукає поглядом мене. 

– Юле, Данило Павлович попросив, що ти підійшла, – розгублено випалює офіціантка Ліда, наблизившись до мене. 

Розумію, що ховатися немає сенсу, тому, гордо піднявши голову, прямую до столика. Данило прискіпливо мене розглядає, і найдовше його погляд зупиняється на моїх голих ногах. Це неприємно, але показувати йому свої емоції не хочу. 

– Ви щось хотіли, Даниле Павловичу? – кажу стримано.

– Присядь, Юле. Ми ж не чужі з тобою, – усміхається кутиками губ, а мені кортить плюнути йому в обличчя. 

– Пробачте, але я на роботі, сідати за столики до гостей не маю права, – кажу твердо.

– Ну хіба ж я лише гість? – його очі підступно блищать, а мені так хочеться втекти кудись дуже далеко від цього погляду. Я жодного разу не дозволяла собі думати, що між нами таки щось було. Щойно подібна думка з'являється у голові – у горлі відчувається нудота. – Зізнаюся, не чекав побачити тебе тут. Що ж ти зробила, що Давид залишив тобі це місце?

– Пробачте, Даниле Павловичу, але мені треба працювати, – не хочу його слухати й вже збираюся йти, але несподівано чоловік хапає мене за зап'ястя. Він несподіванки завмираю і розумію, що не можна влаштовувати скандал на очах у гостей. А саме цього Данило і хоче. 

– Відпустіть, будь ласка, мою руку, – кажу твердо. Відчуття просто жахливі і є бажання вилити Данилу на голову склянку води, щоб охолонув. 

– Ну чому ти така неприступна, Юлечко? – його великий палець починає гладити мою шкіру – і неприємні мурахи оживають. – Я ж набагато кращий за Давида. І грошей у мене більше. 

Далі я не слухаю. Просто вириваю свою кінцівку з його захвату і, не озираючись, прямую до стійки. Серце, наче навіжене, б’ється об груди, і хочеться вимити руки з милом. Та я не встигаю цього зробити, тому що бачу на виході з залу Давида. Не знаю, скільки часу він там стояв і що встиг побачити, але його холодний погляд робить боляче. Ну хіба він не бачить, які почуття у мене викликає його брат? Чому не може мені повірити?

– Все гаразд? – запитує бармен Єгор, уважно мене розглядаючи. Він хороший хлопець, і ми знайомі з того моменту, як я почала тут працювати. 

– Попроси Ліду взяти замовлення у Данила Павловича, – вичавлюю з себе і, прихопивши теку, прямую до Давида. Як би важко мені зараз не було, робота має бути на першому місці, а ми ще з постачальниками не розібралися. 

Давид уважно стежить за мною, поки наближаюся, і киває у бік свого кабінету. Слухняно йду за ним і намагаюся триматися. Все-таки ця робота не принесе мені нічого хорошого. Одні стреси та бажання зникнути кудись. Давид мене ненавидить, а Данило зробить усе, щоб зрівняти з землею. 

– Щось не надто теплі стосунки між тобою та Данилом, – заявляє Давид, повертаючись у своє крісло. – Так і не скажеш, що між вами був роман.

– Тому що жодного роману не було, – сухо відповідаю. – Ось, тут постачальники, які підходять нам найбільше.

Кладу на стіл теку з документами, а сама сідаю у крісло навпроти. Краще вже про роботу говорити, аніж мусолити те, що приносить біль нам обом. 

Деякий час Давид мовчки розглядає папери, а я не можу втриматися і розглядаю його. Такий гарний і неймовірно сексуальний. Я досі кохаю його, хоча й розумію, що дарма. Він не пробачить мені зраду і не вислухає. Не знаю, що там йому наговорив Данило, але повірив він йому, а не мені. 

– Все добре, – Давид повертає мені теку і продовжує. – Поговори з обома і дізнайся, хто може запропонувати нам вигідніші умови.