Розділ 1

– Юль, ну не засмучуйся ти так! Подумаєш, з роботи звільнили. Ти – чудовий спеціаліст своєї справи. Зовсім скоро іншу знайдеш, – заявляє моя подруга Ірка, яка вже добряче п’яна. Не скажу, що я менш сп’яніла, але навіть алкоголь не допомагає мені зібратися. 

До сьогоднішнього дня я працювала в одному з найкрутіших ресторанних комплексів нашого міста. Робота адміністратора мені подобалася і, головне, приносила стабільний дохід. І все було б чудово, якби клятий управитель не надумав мене звільнити. А все тому, що я йому не дала. Так-так, не дала! 

Андрія всі знають як бабія та мерзотника. Він любить гарних дівчат і готовий кожну до себе в ліжко затягнути. Так уже склалося, що його око і на мене впало. А я взяла й відмовила, та так, що він ще довго пам'ятати буде. 

Мабуть, варто розпочати з самого початку, щоб зрозуміло було. Спочатку випиваю чергову стопку текіли та повертаюся спогадами в той день, коли прийшла влаштовуватися на роботу в цей комплекс. Я тоді шалено боялася і не могла повірити, що мене, молоду та зелену, візьмуть сюди працювати. 

Саме Андрій проводив співбесіду, і від мене не приховалось те, як він розглядав мої ноги. Звісно ж, я не збиралася з ним спати, навіть заради місця у цьому ресторані. На щастя, мене взяли, тільки спочатку на посаду офіціантки. Я бачила погляди Андрія у мій бік, але намагалася їх вперто ігнорувати. 

А потім зустріла його – і закохалася по вуха! Це був син нашого директора, який зібрався взяти на себе керування комплексом. Молодий, гарний, з глибокими блакитними очима. А ще блондин, як я люблю. Ну як тут не закохатися? 

Спочатку Давид повністю мене ігнорував, але я не падала духом. Через три місяці Андрій запропонував мені стати адміністратором, і я погодилася. От тоді ми з Давидом познайомилися ближче. По роботі мені часто доводилося радитися з ним, тому наші зустрічі стали частішими. 

І поки Андрій раз за разом запрошував мене на побачення, я мріяла про свого боса, який, до речі, ні з ким не зустрічався. 

Одного вечора після роботи була сильна гроза, і так вийшло, що мені довелося затриматись. Біля входу зіштовхнулася з Давидом, який також так пізно був тут, і він запропонував підвезти мене додому. 

От тоді ми й поцілувалися вперше. Це був найкращий вечір мого життя. Давид сказав, що я сподобалася йому ще в першу нашу зустріч, але він не хотів крутити роман на роботі. Не хотів, але однаково не втримався. 

Ми почали зустрічатися. Спочатку таємно, а через місяць Давид познайомив мене зі своїми батьками та братом. Батьки чоловіка спершу прийняли мене доволі тепло, а от брат… чомусь з першого погляду мене не полюбив, і це у нас було взаємно. 

В результаті ми з Давидом зустрічалися майже два роки. Я переїхала до нього і вже складала плани про наше весілля, але все розвалилося тоді, коли я зовсім не очікувала. 

Я практично не пам'ятаю ту ніч. І, напевно, так навіть краще. Єдине, що, напевно, ніколи не забуду – це очі Давида, сповнені ненависті. 

Я прокинулася у незнайомій кімнаті, в обіймах його брата Данила, а Давид стояв поруч і стискав та розтискав від злості кулаки. 

Він не повірив мені та звинуватив у зраді. Викинув мої речі зі своєї квартири та попросив не потрапляти йому на очі. Я хотіла пояснити все, хоча й сама мало що розуміла, але не змогла. 

Давид просто зник, і я не бачила його впродовж місяця. Телефон вимкнув і на роботі не з'являвся. 

І ось сьогодні, як то кажуть, останній цвях у мою домовину забив Андрій. Він викликав мене у свій кабінет, а тоді замкнув двері на ключ. По його очах одразу зрозуміла, що треба чекати біди. 

– Що ви хотіли, Андрію Марковичу? – питаю і намагаюся тримати дистанцію. 

– Знаєш, Юлечко, я тут подумав, що тобі варто пошукати собі інше місце роботи, – приголомшує мене заявою.

– Чому? – здивовано питаю. – Я чудово виконую свою роботу. Скарг немає.

– Ти ж розумієш, що працювати разом з Давидом буде проблемою. Ви більше не разом, а ваші колишні стосунки можуть заважати роботі, – ходить колами Андрій. 

– Це Давид попросив вас мене звільнити? – запитую, затамувавши подих. 

– Ні, це моя особиста ініціатива. Давид ще не повернувся, але я впевнений, що він не зрадіє, побачивши тебе тут, – Андрій обходить стіл і зупиняється навпроти мене. Його погляд торкається вирізу на моїй блузці – і стає недобре. – Юле, я знаю, як тобі необхідна ця робота. Я можу допомогти тобі залишитися на своєму місці. Попрошу Давида заплющити очі на ваші невдалі стосунки. 

– І чого ви хочете від мене? – питаю, хоча й так знаю відповідь. 

– Ти ж розумна дівчинка. Здогадайся сама, – чоловік неприємно усміхається і торкається своїми пальцями пасма мого волосся.

– Я не спатиму з вами! – випалюю абсолютно серйозно і намагаюся відступити, але несподівано він хапає мене за шию і намагається поцілувати. Добре, що до подібного я була готова й з усієї сили врізала йому коліном у пах. 

Коли на всіх парах покидаю кабінет, мені в спину прилітає неприємне:

– Тебе звільнено! Ідіотка! 

Зітхнувши, я беру у руку чергову стопку, і чомусь перед очима з’являється дві руки та дві стопки.