Розділ 12 Аудієнція.

Невеличкий, добре пошарпаний космічними пригодами кораблик важко ліг на злітний майданчик. Він осів усім корпусом одразу — гравітаційні поплавки вимкнулися, і судно з глухим стогоном прийняло реальність такою, якою вона була.

— Блиск і розкіш, — пробурмотів Варко, оглядаючись.

— А ми тут такі… — Нак фиркнув, — на цьому кораблику, брудненькі, з латками.

— І з космічними слимаками на борту, — докинув Варко з удаваною серйозністю.

Марк жартів не чув. Його тягнуло вперед, майже фізично. Він ледь стримувався, щоб не вискочити з корабля й не кинутися шукати Елайну — просто зараз, негайно, не думаючи.

Варко, ніби вгадавши його думки, тихо мовив:

— Не поспішай. Я думаю, господар цього Адляра вже зрозумів, навіщо ми сюди прилетіли.

— Такого не обманеш, — підтвердив Нак.

— Тоді треба було одразу сказати, щоб він віддав Елайну, — процідив Марк, стискаючи кулаки.

— Таким у лоба нічого не кажуть, — спокійно відповів Варко. — Вони люблять ігри.

— Пограємося, — хмикнув Нак. — Чим ми гірші?

Втрьох вони зійшли з корабля по скрипучій рампі.

Марк ступив на блискучі прозорі плити злітного майданчика, і на мить йому здалося, що він стоїть на поверхні води. Під ногами мерехтіли глибини світла.

Перед ними розкрилася велика зала — на тисячі метрів у всі боки. Вона сяяла білизною, холодною й бездоганною, мов вирізана з льоду, хоча насправді це був мармур.

До них підійшов невисокий чоловік — усього метр зросту, з чорною шкірою й коротким білим волоссям. Він чемно вклонився.

— Я заміню пальне й відремонтую двигун. Ви маєте коритися наказам нашого пана. Очікуйте — зараз за вами прийдуть. Надайте мені повний доступ до вашого корабля.

Варко мовчки зняв браслет із зап’ястка й передав його працівникові космодрому.

За кілька хвилин до зали увійшли вони.

Триметрові істоти з чотирма руками, у сяючих обладунках. Шкіра — біла, як полірований мармур. Рухалися вони синхронно й беззвучно, наче частини одного механізму.

— Трясця… — прошипів Нак. — Лідеанці.

— Це погано? — тихо запитав Марк, оглядаючи велетнів. Йому раптом здалося, що в цьому Всесвіті він — низенький. Хоча, кинувши погляд на працівника космодрому, який ледь діставав йому до плеча, він трохи заспокоївся.

— Якщо вони з нами не дружать — то так, — відповів Варко. — Хоч не аросці. З цими ще можна домовитися. Якщо господар й їх не обробив як нашого Гела.

— А з аросцями? — поцікавився Марк.

— Аросці тупі, — коротко докинув Нак.

— Ви йдете з нами, — сказав один із гігантів рівним, позбавленим інтонацій голосом. — Якщо у вас є зброя, залиште її тут. Наш господар не любить зброї на борту свого Адляра.

Нак і Варко мовчки виклали на прозорі плити біля борту старенького катера кілька ножів і наручний тадо — компактний автомат, що виглядав майже іграшковим у цьому надто чистому просторі.

Маркові було не по собі. Усе тут було надмірним — простір, висота, масштаби. Адляр здавався нескінченним, мов місто-лабіринт.

Як він знайде тут Елайну?

Як — Гела?

Де та тронна зала, якщо весь цей світ виглядає розміром із земний мегаполіс?

Ніхто не помітив, як зі старого катера вигулькнули білий кіт і маленька чорна мавпочка — завбільшки з людський кулак. Мавпочка вмостилася на спині кота, міцно вчепившись лапками. Разом вони перебігли злітний майданчик і зникли в темному провалі вентиляційної шахти.

Лідеанці повели гостей далі.

Ліфт виявився горизонтальним — довгим, кришталевим, прозорим, наче шматок льоду. Нак мимохідь підштовхнув Марка всередину.

Рух почався миттєво.

Вони мчали хвилин двадцять на шаленій швидкості — коридори, зали, світлові тунелі миготіли так, що роздивитися щось було неможливо. Ліфт спинився раптово.

Двері відчинилися.

Перед ними простягнувся коридор, а далі — великі білі двері, оздоблені діамантами, складеними в холодний геометричний візерунок.

Лідеанці залишилися по обидва боки. Один із них мовив:

— Вас чекають.

Усі троє ступили до зали.

Колони здіймалися вгору, гублячись у сяйві. Посеред зали стояв стіл, накритий по-королівськи, ніби чекали на бенкет для сотні гостей.

Біля столу сидів гарний чоловік із білим волоссям у темному вбранні.

І Марк ледь не зірвався з місця.

Елайна.