Розділ 5 На кораблі

Марк забіг на ще порожню кухню своєї кав’ярні.

Кухарі приходили значно пізніше, а зараз тут панувала стерильна, майже лікарняна чистота.

Він зачинив двері, притулився до них спиною. Руки тремтіли так, що він ледь стримував дрижання у всьому тілі.

Коли небезпека загрожувала тільки йому — він завжди знаходив спосіб дати собі раду, пережити, боротися.

Але зараз під ударом була не він.

Його Елайна. Його майбутній син.

Він ковтнув повітря, яке раптом стало задушливо важким, і натягнув на зап’ясток браслет із кристалів.

Почекав.

Пальці трохи вщухли, але страх тільки стискав.

Заструменіло світло. У повітрі щось змістилося, ніби простір зім’яли руками, і перед Марком поступово сформувалася тендітна постать Джарека.

— Привіт, — тихо озвався розум стародавнього корабля. Він одразу нахилив голову трохи вбік, вдивляючись у Марка. — Щось сталося? Ти… ти блідий.

Марк проковтнув біль і розпач разом.

— Елайну… викрали, — хрипко видавив він. — Я не знаю хто. Був чорний вир. Тіні. Вони затягли її. А мене… лишили.

Джарек зітхнув — глибоко, з дивною, не дитячою серйозністю, яка контрастувала з його тілом тринадцятирічного хлопця.

— Такий чорний вир може створити не кожен, — мовив він, уже збираючи довкола себе світлові нитки порталу. — Йдемо. Ми знайдемо її. Ти все розповіси — кого вона знала, хто міг бути зацікавлений…

— Ніхто, — Марк різко хитнув головою, йдучи за ним. — Вона тут нікого не знала. Вона… ми з іншого світу. Ніхто не міг її знайти. Ніхто не знає про нас.

Портал відкрився без попередження.

Марк ступив уперед — і раптом опинився перед величезним прозорим вікном, що витягувалося на всі три метри заввишки.

За ним була нескінченна чорнота, тиха й урочиста, обсипана гострим світлом мільйонів зірок.

Різнокольорові хмарки, схожі на космічні торнадо, повільно кружляли між ними.

Небо всесвіту було так близько, що здавалося — просто простягни руку, й торкнешся.

Марк зробив крок назад, але ноги його не слухались.

— Де я?.. — прошепотів він, розуміючи, що його маленьке, земне життя щойно знову зламалося навпіл.

Світло ввімкнулося різко — ніби хтось клацнув вимикачем прямо у космосі.

Марк озирнувся і завмер: він стояв посеред величезної заокругленої зали.

Високі панорамні вікна відкривали неймовірний краєвид зоряної пустоти, а вздовж півкола йшла широка панель, що світилася як нічне небо. Її поверхня мерехтіла різнокольоровими вогниками, і над нею висіли безліч моніторів — різних форм, розмірів, частина з округлими краями, частина — у чіткій геометричній рамці.

Перед панеллю у повітрі зависало два крісла. З них звисали босі ноги — гігантські, так що Марк відчув, як у грудях щось стислося від несподіванки.

— Варко, Наку, маємо гостя, — озвався Джарек.

Крісла розвернулися плавно, абсолютно беззвучно.

Дві пари очей — блакитні і смарагдові — уважно подивилися на Марка.

Чоловіки підвелися. Вони були неймовірно високі — щонайменше два з половиною метри. Один худорлявий, але з пружними м’язами під простою чорною сорочкою; інший — кремезний, широкоплечий.

У першого — довге сиве волосся, зібране у хвіст.

У другого — коротка руда стрижка.

Виглядали вони одночасно просто і велично.

— Вітаю, — сивий протягнув Маркові руку. Долоня була величезна, з довгими граційними пальцями. — Варко.

Другий, рудий, з круглим доброзичливим обличчям вкритим веслянками, усміхнувся:

— То ти той друг Гела. Той червоний дракон. Привіт.

Джарек встав поруч з ними, майже як молодший брат двох титанів.

— У нього викрали дружину, — сказав він. — Через портал-вир, що сам затягує жертву.

— Такий портал може створити лише дуже потужний маг, — замислився Нак, постукуючи пальцями по панелі. — Або бог. Доведеться шукати за відбитком.

— Ти торкався того виру? — запитав Варко.

— Так, — кивнув Марк.

— Підійди сюди й стань до цього екрана. Притули руки. І стій рівно, — сказав він.

Перед тим, як Марк рушив, Джарек м’яко взяв його за рукав.

Марк здивовано підняв очі: хлопчина був із матерії. Не голограма. Не проєкція. Живий.

Марк підійшов до величезної поверхні, що за виглядом нагадувала ілюмінатор.

Але варто було доторкнутися долонями — як він зрозумів, що це монітор.