Розділ 23

- Послухай, заспокойся...

- Ні! - Я так різко підскочила на тому, на чому лежала, що в очах вкотре потемніло, як тоді, у квартирі подруги, та водночас я і не дала підійти Лії, яка вже хотіла було наблизитися та змусити мене втихомиритися. - Поки ти не скажеш, що з дитиною, не підходь!

- Обережно, не висмикніть голку! - Жінка, так само як і подруга, не ризикувала просунутися вперед, тицьнувши пальцем кудись вбік і на відстані намагаючись привести мене до адекватності.

- Голку? - Тепер зрозуміло. Я була в лікарні, ця жінка - лікарка, або, можливо, медсестра, а з моєї вени стирчала голка, від якої йшла трубочка до крапельниці біля мого, я так розумію, лікарняного ліжка. - А якщо висмикну, то що?

Відморожу собі вуха мамі на зло. Ось так це виглядало збоку, коли я вирішила маніпулювати жінками, стиснувши пальці навколо голки, демонструючи, що секунда-друга і вона покине мою вену. Та мені потрібно було почути відповідь, що сталося з дитиною, і такі погрози могли стимулювати Лію та лікарку на відвертість.

- Не треба, заспокойся, - жіночка не наймалася ще й особистим психіатром підробляти для кожної ненормальної, тож функцію поспілкуватися зі схибленою перебрала на себе Лія. - Її немає.

- Кого немає? - Якщо вона про мою адекватність, то так, немає, я навіть сперечатися не буду. Та я мала на увазі інше!

- Дитини. Її немає.

Протягом наступних двадцять секунд працівниця цього закладу злиняла з даної кімнати, явно боячись, що я встромлю їй голку в шию. Звідки такі висновки? Звідти, що я після відповіді подруги почала сміятися як божевільна, голосно, розложисто, від душі. А ця медсестра явно бачила хоча б пару фільмів, чи то серіалів, де після такого неадекватного сміху настає катастрофа, тож щоб не бути жертвою, помчала звати когось на допомогу. Або просто з кінцями. З робочої зміни. З лікарні. Загалом з цієї роботи. Життя куди цінніше, ніж ті папірці, котрі може їй запропонувати керівництво.

- Кі, я не знаю як так трапилося, але ти не вагітна.

Скоріш за все, Лія передбачала такий розвиток подій, що медпрацівниця приведе когось на поміч, і мені, можливо, введуть в організм снодійне, щоб позбутися від неконтрольованої пацієнтки хоч на деякий час, тож повторила нісенітницю, котрий мій мозок не бажав сприймати. Аналізувати. Не кажучи вже про те, щоб сприймати це серйозно.

- Звідки ти знаєш? Ти дещо замовчала від мене і ти люта екстрасенска, одного погляду якої вистачає, щоб визначити - вагітна я чи ні? - Десь на підсвідомості я вловлювала, що такими словами роблю боляче подрузі. Що зверхньо ставлюся до неї та до її слів, ніби вона пересічна незнайомка, а не моя найкраща подруга. Та злість була номером один в списку поточних моїх емоцій. Як це не вагітна? Я була в клініці, мені робили цю процедуру, мене навіть знудило, що являється ледве не головною ознакою вагітності, і після цього Лія каже ні? Що все це брехня? Що все це вигадки моєї бурхливої уяви?

- Ти була без тями, коли тебе сюди привезли. Вони хотіли тобі ввести ліки, але я у двох словах описала твою ситуацію і... Загалом, ти не вагітна. Я не знаю, як таке може бути, але знімки не показали наявність в тобі зародка дитинчати. 

- Ти можеш вийти?

- Кіро, послухай...

- Ти можеш, будь ласка, вийти та дати мені кілька хвилин прийняти почути?

Що як я втратила малечу при падінні? Адже я добряче забилася, тіло досі ниє від твердого приземлення. Це катастрофа, це жах, та якщо Лія ще хоча б зайвих десять секунд пробуде в цій палаті, то все перетвориться в кошмар, бо я їй наговорю такого, після чого наша дружна назавжди розпадеться. А втрати двох за таких куций період часу...

- Добре, але якщо що, то я за дверима.

- Дякую, - вдячно кивнула подрузі, намагаючись своїм зовнішнім виглядом продемонструвати, що я хоч в цілковитому шоку, але накладати на себе руки не збираюся. 

Набрати в клініку, де мені робили цю процедуру. Чудова ідея, а ще й телефон лежить поряд, на тумбочці, просто ідеально! Вони ж зможуть пояснити, що трапилося, вірно? Що це може бути, що апарат не виявив дитинку всередині мене. Або чи є ймовірність того, що я наробила біди, втративши свідомість і впавши на живіт...

Можливо, і змогли б це пояснити, якби відповідальніше ставилися до своїх обов'язків та підіймали слухавку від своєї клієнтки, а не ігнорували вже який поспіль дзвінок.

До ранку я не дочекаюся. Я попросту зроблю гірше собі, а найголовніше дитині, своїми нервами, які не зможу вгамувати, постійно думаючи, що могло трапитися з малям. А єдина людина, яка знає про мій особливий стан, тут, за дверима, теж чорт знає де від тієї клініки.

- Заспокоїлася? Я вже можу зайти? - І зараз просовує голову у двері, намагаючись розвідати обстановку.

- Майже, дай ще хвилинку.

Лія очевидно побачила, що мені куди краще, що я повертаюся до нормальних кондицій, тож тут же згодилася ще зачекати, вигулькнувши назад в коридор. Я ж хаотично почала використовувати ці шістдесят секунд, набираючи зовсім інший номер. Бо їх було двоє. 

- Тобто ти навіть вже не приховуєш того, що дзвониш моєму чоловікові? - І цей голос належав ні одному з тих, хто був посвячений в мій секрет. Це був голос людини, яка ніколи не мала дізнатися про мою таємницю, оскільки б про неї дізналися всі. Альбіна з цією місією швидко б впоралася...

- Я не...

А що як апарат дійсно помилився, не визначивши дитини? І я впала не на живіт, а добряче приклалася головою об щось дуже тверде, адже як по іншому можна пояснити мій вчинок? Чим я думала, коли набирала до чоловіка сестри? Чому навіть ні на хвильку не задумалася над тим, що сама Альбіна може підійняти слухавку? Вони ділять одне ліжко, що тут такого, якщо офіційна дружина прийме виклик? Тим більше якщо дзвонить родичка, саме її родичка...

- Що не? Помилилася номером? Ще щось забула в машині мого чоловіка? Чи яка причина того, що ти дзвониш йому посеред ночі? Чому ти взагалі йому дзвониш?