Розділ 29

Ще один день коту під хвіст? Ну, а як по-іншому, коли він вже розпочинається жахливо?

- Твою ж мати! - Всі мої надії на порятунок цього дня гаснуть відразу після того, як я втретє перериваю свою сумочку і знаходжу там все, крім найнеобхіднішого - мобільного.

- День не задався, еге? - Ще й цей нічний метелик на лавочці доливає бензину у вогонь, коментуючи мій візуальний та словесний розпач.

- Послухайте, - мене ще після вчорашнього вечора не попустило, ще після того, як ніхто не повірив у мою розповідь про бабцю та про її камеру, яка зафіксувала, як хтось підпалив будинок її сусіда. Ще і Ніколас добив пару хвилин тому, тож ця дівчина ідеальний варіант, щоб злити хоч трохи отрути, адже бочечка повна, з секунди на секунду потече через вінця, - а ви випадково не тут живете?

Якщо нахабність це друге щастя, то самоконтроль явно знаходиться в призерах. І я дивом наразі стримуюся та не посилаю цю дівчину якомога скоріша і якомога далі, натомість посилаю їй ниточку, за допомогою якої вона може мене врятувати. Відправити на веселі букви завжди встигну, а як от викликати таксі на роботу, чи хоча б зайти в будинок Лії, буде куди важливіше, ніж отримати задоволення довжиною в пару секунд.

- Є таке, тільки щось тебе тут раніше не бачила. Новенька? Недавно заїхала?

- Ні, тут проживає моя подруга з донькою, - цікаво, вона так допитливо і чоловіків оглядає, з якими лягає в одне ліжко, чи це мені так "пощастило", опинитися на візуальному детекторі в цієї пані? Та знову ж таки - це все в собі тримаємо, це для діалогу з внутрішнім голосом, натомість основна моя мета потрапити до Лії, а вже після доїхати до роботи. Хто знає, чи Ніколас Олександрович не влаштував таку собі подобу перевірки, відправившись на фірму й очікуючи, чи я вчасно припруся на робоче місце, чи знову спізнюся. - Мені потрібно до них потрапити, а я забула телефон вдома.

- Подругу випадково не Лією звати?

- Лією, - і хтозна як реагувати, оскільки моя подруга і ця дівчина з різних, так сказати, ліг. Якщо Лія за сімейні цінності, то от тут кардинально протилежні вподобання. Які до сім'ї не мають ніякого стосунку.

- Пішли, - підіймається з лавочки та прямує до входу в будівлю, а я ледве не підстрибом мчуся за нею, щоб не дай Боже вона не передумала. - Лія отака дівка.

Перед тим, як запустити всередину будинку, демонструє мені великий палець, оцінюючи мою подругу. А я хоч і знаю, що так насправді і є, Лія цілком заслуговує на таку похвалу, та відразу стає цікаво, як та при яких обставинах зустрілися ці два різні світи і яку взаємодію вони мали, якщо ця дівчина так позитивно відгукується про свою сусідку. Сумніваюся, що тут "порішала" горстка цукру, чи солі, принесена в дар в найвідповідальніший момент готування їжі.

- Ааа, Маргоша? - Зі знанням справи промовляє подруга після того, як опиняюся в її квартирі та у двох словах описую ситуацію, в яку потрапила біля її будинку. - Та був один епізод.

- Ну, я сподіваюся, не кримінальний? - Поряд з Лією розслабляюся. Трішки заспокоююся. Що дівчина, що її мала мають таку позитивну енергетику, що варто лиш опинитися там, де вони проживають, як вже стає легше. А це ще Софійка спить. Якби ця маленька дзиґа крутилася навколо, то я впевнена, що не змогла б стримати усмішку. Попри все не змогла б цього зробити.

- Якщо чесно, то дуже близько до правди, - подруга посміхається, а я щось ні чорта второпати не можу, втупившись на неї й витрачаючи час, якого в мене і так немає. - Колись поверталася ввечері додому, з магазину, чи з аптеки, точно не пам'ятаю, і побачила цю Маргошу з якимось мужиком. В якого з носа так валила кров, що весь вхід в під'їзд був заллятий. Добре, що я малу залишила з мамою, а то б вона добряче перелякалася, побачивши таку картину.

- А як ти стала для Маргоши отакою дівкою? - Підіймаю великий палець догори, і надалі не тямлячи, як це все пов'язано між собою. Маргоша, її розпусне життя, мужик з розквашеним носом з того розпусного життя та моя Лія.

- Пачка вати й Маргоша моя кентяра по гроб життя, - подруга ледве стримується, щоб не заржати, так її бавить ця ситуація, коли я надалі як той баран з новими воротами. - Та попросила вона винести вати, щоб зупинити кровотечу свого мужика. От і вся історія цієї вічної дружби.

- Аааа, - мабуть, при інших обставинах я б підтримала Лію в її чудовому настрої. Та явно не сьогодні.

- Капець ти розсіяна звичайно, не дивно, що забула мобільний.

- Зможеш викликати мені таксі? - Повністю з Лією солідарна, сьогодні я йду за рукою з розсіяністю, тож ставлю поточну ціль, щоб і її не забути - дібратися до роботи. Далі вже буду діяти по ситуації.

- Не питання. Зараз, секунду. Точно кави не будеш? Вона б тобі не завадила.

- Ні, не буду, - не завадила б, та ще більше не завадило б не злити Ніколаса Олександровича та не нариватися на грубість, щоб були надії скоро поїхати з цього міста.

"Точно проблема у цьому місті? А не в тому, від кого ти насправді хочеш втекти?"

- Ось, тримай, - Лія дуже вчасно повертається з текою, яку всучує мені прямо в руки, перериваючи мій внутрішній голос, який як і Маргоша розсівся на лавочці та філософствує на дуже важливі теми. Але які, вибачте за тавтологію, зараз не в тему. - Тут паперовий варіант. Навіть декілька. Електронні я скинула тобі на телефон. Там поглянеш, вони мають бути підписані...

- Зачекай..., - тут є щось важливе, у словах подруги щось дуже вагоме, розумію це, але через цю чортову загальмованість не можу відразу зрозуміти, що саме, - на телефон?

- Ну, так, на твій мобільний скинула електронні варіанти. А що?

А мобільний залишився на дачі. Як і Альбіна. 

Потрібно вже починати молитися за міцний сон сестри й сподіватися в ті ж вищі сили, що вона ще не дібралася до мого мобільного...