Розділ 27

- Як спалося?

Чому б ми не могли мовчки проїхатися з дачі на роботу? Невже це було б не ідеально?

- Погано, - було б ідеально, та в чоловіка поряд зі мною явно інші плани, тож він проявляє бажання потеревенити, поки ми долаємо відстань до міста. Яка ж шалена різниця між вчорашнім днем та сьогоднішнім. Вчора я була в гарному передчутті, везучи батькам нового друга, нового члена сім'ї, сьогодні ж це передчуття тривожне, і не знаю, що очікувати від чоловіка сестри.

- Чому ж погано?

- Кошмари снилися, - в багатьох застосунках виклику таксі є функція "мовчазний водій", тобто таксист, який професійно виконує свою роботу та не розповідає байки стосовно того, що таксування це не робота, це більше хобі заради душі, насправді ж в нього є прибутковий бізнес, котрий приносить кожного місяця пару мільйонів доларів. Як же цієї функції наразі не вистачає...

- То ти того і заспала, що твоя мама пішла тебе будити?

- Ага, - опираючись на мої короткі й дуже лаконічні відповіді, вже можна усвідомити, що я не зацікавлена в продовженні діалогу, і відсотків дев'яносто дев'ять людей зробили б у себе в голові помітку "кисла пика" та зупинилася б на цьому, намагаючись розвести мене на бесіду.

- А як живіт? Вже краще?

Та, на жаль, я потрапила на цей єдиний відсоток, який лобом пробиває шлях, минаючи всі перешкоди, а ще...

- Я просто намагаюся не їсти нічого важкого, типу жареного та салатів з заправками, а відмовляти мамі не варіант, ось шлунок і не витримав такого навантаження, - знаходжу логічне пояснення моєму кепському стану, бо погляд чоловіка торкнувся мого живота, прямо як сьогодні вночі його пальці досліджували цю частину мого тіла...

- Твоя мама чудово готує, я давно так смачно не їв.

До чого це уточнення? Це якась прихована скарга на те, що Альбіна не готує, а якщо і готує, то виходить так собі? І чому знову тільки моя? Чому не ваша? Я чогось не знаю і в Альбіни є якась інша жінка, яка її народила і це не наша мама?

- А чого ти не подзвонила вчора Альбіні та не попросили допомогти з перевезенням Лесі? - Так і не дочекавшись від мене якоїсь реакції, Ніколас вирішив підійти з іншого боку, з іншої теми. А я не могла второпати, навіщо йому так обов'язково мене розговорити. Радіо зламалося? Чи забув шнур, щоб підімкнути мобільний до панелі керування та ввімкнути свою улюблену музику? Якщо вже так вийшло, що не може їхати в тиші.

- Чому ж не подзвонила? Подзвонила, - вигороджувати сестричку? Дзуськи! Не після того, як вона спочатку мене обдурила, а зараз дрихне в ліжечку, через що я їду наодинці з її коханим та випробовую нерви на міцність через присутність цього компаньйона поряд. - Вона сказала, що ти не встигаєш вчасно приїхати з роботи, тож ви приїдете пізніше. 

"Я так розумію вийшло раніше розв'язати всі робочі питання?" - цю фразу дуже хотілося виголосити, підштрикнути чоловіка та дізнатися, хто з них бреше, та вчасно прикусила язика. Від нього багато чого залежить, в плані мого переїзду, тож якесь задоволення в пару секунд не вартує тих халеп, які можуть зустрітися пізніше. З подачі Ніколаса Олександровича. Мого боса.

- Дурня якась, - хмуриться і над чимось задумується, напевно, над тим, з якого переляку його люба дружинонька зморозила таку нісенітницю.

- Ми б могли заїхати по одному адресу перед тим, як відправитися на роботу? Буквально на одну-дві хвилини, не більше. - Що ж, якщо вчора через його кохану я мала незручності, то сьогодні треба спробувати на цьому відігратися. Чергової суперечки з сестрою мені не уникнути, та якісь же плюси мають бути від того, що Ніколас дізнався правду про неї?

- Ну, якщо на одну-дві хвилини, - чоловік кидає погляд на панель приладів, явно відзначаючи, чи можемо ми дати собі таке послаблення, чи скоріше я можу собі таке дозволити, - то можна. Куди?

- До гуртожитка. Куди ви мене з Альбіною відвозили на моє день народження. - Всі події з того дня і до сьогодні вихром проносять в моїй голові, роблячи мене старшою не на рік, а на всі десять років. Адже за цей час додалося стільки обов'язків, скільки проблем, скільки всього...

- До твоєї подруги, в якої хворіє донька?

- Так, до неї, - а приємно ж, чорт забирай, приємно, що такий момент, а запам'ятав.

- І як мала?

- Набагато краще, - начебто і та сама розмова, яка розпочиналася з "як спалося?", а я вже зовсім по іншому реагую, не випускаю колючки, натомість відповідаю стримано та адекватно, - їй зробили операцію, тепер відновлення. Ще не все супер, але потроху, помалу мала приходить в норму.

- А як звати?

- Кого? - Повертаюся до чоловіка та зводжу брови на переніссі, не тямлячи про що він запитує.

- Малу як звати. Якій зробили операцію та яка проходить відновлення, - посмішка виникає на обличчі Ніколаса, ніби його забавляє моя розгубленість.

- Аааа, Софійка, дівчинку звати Софійка, - і у самої на вуста лізе посмішка. Донечка Лії може на відстані приносити позитив, варто лише подумати про неї та її щире сприйняття світу.

- Софія, Соня, Сонечка, - прямо наспівує чоловік, тому я знову повертаюся в бік водія. Гей, а ти точно пив тільки каву? Можливо, моя мама тишком-нишком дещо туди підлила? Щоб не тільки їжа зібрана нею в харчовий контейнер радувала Ніколаса протягом робочого дня. - Просто Софійка є в списку потенційних імен, які я накидав, якщо у нас народиться дівчинка.

Чоловік пояснює свої вокальні етюди, і надалі задоволено шкіриться.

- Ось воно що, - знаю, що це особисте, таке ліпше не питати, але цікавість бере вверх, тож..., - в Альбіни теж є такий список?

- Так. Окремо для дівчаток. Окремо для хлопчиків.

- А ви кого хочете? - Ще сильніше запихаю свого носика за одвірок чужих дверей, та це ж куди веселіше, ніж "як спалося?", вірно? А він сам хотів язиками почесати, тож вперед, нехай чеше. Ні? Тоді поїдемо мовчки. Теж непогано.

- Альбіна хоче дівчинку.

- А ти? - Ото мене вже розпирає. Вже і не особливо сильно поспішаю дістатися місця призначення. Робота зачекає.