Розділ 26

- Доню, доню...

Звучить десь на підсвідомості рідний голос матері, і від цього стає так добре, так приємно, що підтягую ковдру до підборіддя та зручніше вмощуюся на ліжечку.

- Донечко, прокидайся, - вже налаштовуюся на те, щоб попросити у мами сьогодні залишитися вдома, пропустити школу, як... - проспиш же роботу, доню.

Ці слова спрацьовують краще будь-якого будильника, адже наступної миті я різко розплющую очі, а ще через долю секунди вже сиджу на ліжку, нетямуще витріщаючись на маму, намагаючись усвідомити, де я та що зі мною.

- Твій мобільний вже певно разів вісім продзвенів, а ти нуль на нього реакції, - пояснює рідна, бачачи моє замішання, а телефон, як на підтвердження слів мами, починає гудіти вже в дев'ятий, чи який там по рахунку раз.

Одинадцятий! Якщо точніше! І оскільки тарабанить він через кожні п'ять хвилин мого ігнору, то...

- Мамочко, дякую, що розбудила. Оце я заспала, - підриваюся на ноги та починаю активно одягатися, оскільки моє запізнення вже практично вимірюється годиною. Шістдесят хвилин, за котрі я збиралася поступово прокинутися, прийняти душ, загалом прийти в себе, їх немає, натомість є висока ймовірність запізнитися на роботу. А після вчорашнього запізнення, після мого прохання безперешкодно дати піти з цієї компанії, це буде явна насмішка над Ніколасом Олександровичем. Практично плювок керманичу в обличчя.

Цікаво, він вже поїхав? Вже лютує від гніву, дізнавшись, що я бачу десятий сон, забивши на робочий графік?

- Йди вмивайся та щось поснідаєш.

- А тато вже встав? - Голова тріщить, очі злипаються, настрій жахливий. Все це наслідок практично безсонної ночі. Після того, як чоловік сестри розбив картину з випускного Альбіни, я не змогла заснути. Точніше, зробила це за якихось двадцять хвилин до підйому, вирішивши, що ще трішки полежу й буду готуватися до не простого робочого дня, з постійними перервами на каву та з повіками, котрі будуть важити тонну. Кожна з них.

- Так, вони снідають.

Хто вони я не стала перепитувати, щоб не витрачати дарма часу, тому чмокнула маму в щоку та вже хотіла випірнути з кімнати, щоб помчати у ванну. Щоб хоча б зуби почистити та вмитися, про душ вже можна було тільки мріяти.

- Доню, на секундочку, - та рідна встигла мене перехопити до того, як я рушила на вихід, - забудьмо про той інцидент, гаразд?

- Добре, домовилися, - навіть не було сенсу питати про що рідна говорить та що саме її наразі хвилює, це було максимально очевидно.

- Не будемо це підіймати, бо це нікому нічого хорошого не принесе.

Так і зараз нічого хорошого немає. Ви віддали всі свої збереження, продали автомобіль та взяли кредит, щоб віддати кошти Мирону Степановичу за згорілий будинок. Що ж тут хорошого?

Але не було ні часу, ні бажання сперечатися з мамою, тож я згодилася про це забути та помчала привести так-сяк себе до ладу, а після ледве не бігом рушила на кухню. За татком, а не за тим, щоб поснідати. Про їжу я сьогодні буду так само мріяти, як і про холодний, а ще краще контрастний душ.

- О, - і практично зіштовхнулася з ним, коли влетіла на кухню, батько тільки в останню мить зреагував, на мене ж зовсім не було сподівань, - доброго ранку, доню. 

- Доброго ранку, тату, я готова їхати, - і тільки після зрозуміла, про кого говорила мама, коли промовляла "вони снідають". За столом сидів Ніколас, перед ним стояла чашка з кавою та чимало наїдків, а сам чоловік зовсім не виглядав пом'ятим. Навпаки, таке враження давним-давно так добре не висипався, як у нас на дачі. Судячи з його обличчя та посмішки, яку далеко не кожен може з себе витиснути в таку рань, не кажучи вже про те, щоб зробити її щирою.

- Доброго ранку, Кіро, - ні, ну справді в нього чудовий настрій. Бо шкіриться мені, та ще й підморгує.

- Доброго, - це ж які такі причини задля таких відвертих веселощів? Невже через те, що розбив картину своєї коханої? Чи через те... До речі, а де сама Альбіна? Чому вона не треться біля свого чоловіка?

- Я поки піду прогрію машину, а ти, доню, сядь та щось перехопи.

- Та ні, я не хочу їсти, - і навіть не через те, що я справді не хочу їсти, а через декого іншого, руки якого зовсім недавно торкалися мого тіла, і тільки від цієї думки я вся покриваюся червоною фарбою, тож сідати з ним за один стіл, та ще і снідати...

- Я навіть слухати цього не хочу, - командним тоном заявляє мама, яка вже тут як тут, ледве не силоміць всаджує мене за стіл, - в тебе є пару хвилин, то хоча б випий кави та з'їж канапку.

А що я? Протестувати немає сенсу, тож беру масло, сир, шинку, накидую все це зверху на хліб та починаю активно жувати, і добре, що мама зробила каву, якою я можу все це добро запити, а то б точно подавилася. 

Я роблю все від себе залежне, щоб не дивитися в сторону Ніколаса, не перетинатися з ним поглядом, всім своїм виглядом демонструючи, що я активно зайнята сніданком, і не маю часу на теревені, натомість же чоловік сестри кидає на мене погляди. Слідкує за тим, як я відкушую черговий шматок своєї канапки, відпиваю запашного напою, від якого в іншій ситуації я отримувала б насолоду, дякуючи людству за такий шикарний продукт, а зараз навіть кава стає поперек горла від цієї надмірної уваги. Ну, звичайно, мама ж там щось біля раковини порається, а більше нікому дивуватися такій відвертій увазі чоловіка старшої сестри до молодшої сестри. Ніхто його за цим підгляданням не зловить.

- Доню, - тому як тільки тато опиняється на кухні, я як по струнці смирно випрямляюся, на ходу закидуючи в рот залишки бутерброда та зверху заливаючи це кавою, демонструючи, що я готова їхати. - А ти б могла подзвонити до свого директора, чи у відділ кадрів та попередити, що ти трішки запізнишся?

- А що сталося? На скільки запізнюся? - Таточко, та ти сам особисто тільки но повідомив мого директора про цей нюанс із моїм запізненням, правда навряд чи він його задовольнив.

- Та машина щось не заводиться. Стартер, скоріш за все, накрився. Та хочу чому тут дивуватися, їй вже більше років, ніж мені, давним-давно варто списати на заслужений відпочинок, а наша компанія все видавлює з неї останні соки. Ось схоже і настав її час.