Розділ 24

"Спиш?"

Опиняюся у своїй улюбленій кімнатці в цьому рідному будиночку й нарешті дещо заспокоююся, тож як тільки лягаю на ліжко, то відразу набираю повідомлення Лії. 

"Ще ні. Вирішила дещо додати в проєкт. Так сказати, щоб комар носа не підточив. А ви що, вже відсвяткували?"

Ага, так відсвяткували, що напружена атмосфера була протягом всього залишку вечора. Точніше всі ще залишилися за столом, я ж під приводом того, що дуже втомилася і завтра рано вставати на роботу пішла до себе. Думаю, кожен відчував цю напругу, яку можна було помацати, як фірмові канапки моєї матері, та мені було вдвічі, навіть втричі прикріше, оскільки, по-перше, це я задала тон цього вечора, і мені було соромно перед батьками, що я зіпсувала їм веселощі. А, по-друге, чи то пак вже навіть, по-третє - ніхто не повірив в мої розповіді про баб Нют, а ще більше про те, що бабця має камеру. Не згадуючи вже про те, що хтось в капюшоні підпалив будинок Мирона Степановича. Таке враження, що я як маленька дитина, котра сказала нісенітницю, і дорослі це не сприйняли навсправжки. А зараз як та ж маленька дитина пішла спати, поки інші ще відмічали цей особливий день.

"Так. Батькам дуже сподобалася собачка. Дякую."

Все ж є таки світла пляма цього чорного вечора, і наразі вона знаходиться в моїй кімнаті та згорнулася клубочком біля моїх ніг. Сподіваюся, за цей вечір та сьогоднішню ніч Лесі дуже сильно до мене не прив'яжеться, адже мала засмутиться, коли наступні дев'ять місяців, а то й більше мене не побачить. Хоч би не сприйняла це за чергову зраду з боку двоногих створінь.

"Супер! Тільки за що ти мені дякуєш?"

"Просто так. За те, що ти в мене є. До речі, я зможу завтра перед роботою заїхати до тебе на пару хвилин та забрати паперовий варіант твоїх шедеврів?"

На прикрість Лесі я маю якомога скоріше покинути це місто. Якщо навіть мама мені не повірила, якщо навіть вона не підтримала мене... Що ж, треба пауза. Кожному з нас варто все переосмислити й, можливо, з часом наша родина стане від цієї розлуки тільки міцніше та згуртованіше. Де ніхто не буде ставити під сумнів слова своєї доньки.

"Звичайно, без проблем. Будемо чекати. Щодо переїзду все в силі?"

От чому Лія найкраща. От чому заради неї, її донечки та матері я зроблю все від себе залежне. Вони мене люблять, відчувають, цінять, і ці емоції та почуття хочеться віддавати натомість, не обділяючи ні кого увагою. Віддаючи все без залишку, нічого не економлячи.

"Саме тому я і хочу заїхати до тебе перед роботою. Щоб віддати цей проєкт, послухати зауваження щодо нього, все виправити та якомога скоріше переїхати."

"Все гаразд?"

Спершу хотіла відповісти, що ні, не все, та після хвилини роздуму все ж вирішила, що розповім все Лії, коли буду з нею віч-на-віч. Коли буду бачити її очі, її реальні емоції, її реакцію.

"Так, все добре, просто не хочу, щоб у батьків виникли зайві запитання, якщо випадково вони побачать, що їх донечка росте як на дріжджах, а харчується плюс-мінус так само"

"А оскільки ти худесенька, то це буде сильно кидатися в око"

Була б подруга наразі переді мною, то не уникла б дружніх обіймашок. Вкотре демонструє, як чудово вловлює мої думки, як наворочена антена ловить сигнал..

"Я ж чого питаю - я знайшла декілька варіантів житла в новому місті, так що можу скинути, глянеш, що тобі подобається, а що взагалі не канає"

"Клас, давай скидай"

За переглядом варіантів я і відімкнулася. Просто замріялася про те, наскільки у мене зміниться життя. Без батьків, без друзів та знайомих поряд, якщо не враховувати Лію, без рідного міста та улюблених місць. Сумно? Звичайно. Та попереду щось нове, цікаве, незвідане, а додому я зможу повернутися в будь-який час. Ну, майже в будь-який. Через рік. Не раніше. Але ж головне, що можу. Цей шлях до рідного краю не перекривається назавжди.

Не дарма говорять, що песики, та і загалом тварини відчувають стан людини. Засинала я з думками про явно бурхливе майбутнє та животом, який розболівся чи то від того, що я переїла, чи через те, що дитя вже давало про себе знати, гучно заявляючи, що з переїздом тягнути не можна. Лесі добра собачка, беззаперечно прекрасна, тож крізь сон я відчула, як її лапка опинилася на моєму животику, зігріваючи його своїм теплом, а дихання маленької торкалося моєї шиї, заколихуючи й заявляючи, що все буде гаразд, нічого перейматися. Все налагодиться і буде навіть краще, ніж було до цього.

Після мала взагалі мене здивувала, оскільки почала лапкою водити по моєму животу, як то мама робила в дитинстві, вгамовуючи біль своїм піклуванням та любов'ю. Це було так приємно, що я навіть крізь сновидіння усвідомила, що посміхаюся. Вирішила віддячити Лесі, погладивши за вушком, провела рукою туди, де мала знаходитися її мордочка, але нічого не намацала. При тому лапка собачки й надалі натирала мій животик, ніби це чарівна лампа, і звідти не дитина вилізе через дев'ять місяців, а джин, котрий не алкогольний, і котрий відсипле їй ще пригорщу смаколиків.

- Йди сюди, не бійся..., - промовила ледь чутно, при цьому не розліплюючи повік, а моя рука пересунулася туди, куди, скоріш за все, перемістилася Лесі й вже звідти втихомирювала мій біль. Який, до речі, вже і зник. Його не було. Як і мордочки малої, та і не тільки голови, а її всієї.

Стоп... Моя спляча свідомість почала потроху, помалу аналізувати поточну ситуацію. Лапка є, до того ж активно ковзає по моїй шкірі, а от самої власниці лапки... Немає? Що за?

Різко відкриваю очі й тут же сідаю в ліжку і перше, що бачу перед собою... Лесі. Яка схоже спала, а я її налякала, тож...

- Гав! Гав! Гав! 

Собака сплигнула і почала голосно гавкати, та прямо завивати, таким чином, що всі присутні в будинку точно прокинуться, якщо навіть спали. Тільки от така бурхлива реакція Лесі була не на моє різке пробудження. Зовсім ні. Мала явно має проблеми з нервами після того, як в неї було кепське минуле, та не настільки, щоб так реагувати на те, що я різко сіла в ліжку. Щось впало. І, судячи з усього, розбилося після зіткнення з підлогою. Саме це і спровокувало собаку. А я була готова приєднатися до неї, підтримати, правда з іншого приводу. Шкіра в районі живота горіла, прямо палала вогнем, ніби по ній хтось до цього активно водив... Рукою? Бо головний підозрюваний спав, поки хтось до мене торкався...