Розділ 18

Що таке не щастить? І як з цим боротися?

- Ти тягнеш з мене прикол?

Стосовно першого питання я маю чітку відповідь, бо найгірше справджується - Ніколас Олександрович повернувся на роботу і це вже якесь дежавю, як говориться в класиці - це ж вже було, оскільки чоловік вдруге за пару годин розкинувся в моєму кріслі, ніби воно в рази комфортніше, ніж його, босівське.

- Ні, зовсім ні, не тягну, - зараз би знайти того, чи ту, яка дасть мені ключ до розв'язання другого питання, коли ти повний невдаха, а саме такою я наразі себе почуваю, і це варто якось змінювати. Бажано якомога скоріше, в найстисліші терміни.

- Тоді що?

На диво, керівник не зривається, точніше зі стільця він підіймається, а от емоції залишаються стриманими, холодними. Чи то мені так прохолодно після того, як стало різко кепсько біля торгового центру? Насправді я почуваю себе дуже не дуже. Якась слабкість присутня, голова болить.

- Я не хотіла вам вилазити на шию, чесно, - гаразд, правда і нічого крім правди, тим паче наразі голова нічого не вигадає, вона ніби варена, тож нічого путнього звідти не вилетить, - але я прикривала нас обидвох.

- Це, цікаво, яким чином? - Щось змінилося. Реакція Ніколаса дві години тому і зараз кардинально різна. Тоді він рвав та метав, зараз же напрочуд спокійний, навіть незважаючи на це питання, котре поставлено з певним сарказмом. - І чого ти така бліда?

- Щось мені не дуже добре, - якщо точніше, то відверто погано. І розпочалося це відразу після розмови з сестрою. Можливо, це не вплив вагітності, а флюїди Альбіни так діють?

- Присядь, - чоловік одним кроком опиняється біля стільчика, одним рухом підхоплює того і вже через секунду приземляє посеред кабінету, пропонуючи його послуги, - давай, давай.

Ще і притримує за лікоть. Допомагає сісти. Боїться, що я відкинуся на робочому місці? Чи...

- Альбіна вирішила зробити батькам подарунок, і тому приїхала до хлібзаводу, - відкидаю думки щодо дитини всередині мене і ймовірності того, що Ніколас її батько, оскільки якщо буду про це думати, то точно втрачу свідомість. - Я їй сказала, що там працюю.

Додаю, коли чоловік хмуриться, незрозуміло правда з якого приводу - чи через те, чому я сестрі повідомила саме таке місце роботи, чи через те, що я так різко повернулася до відповіді на його раніше поставлене запитання.

- А позаяк я фізично не можу знаходитися на хлібзаводі, то довелося викручуватися, що я відпросилася з роботи на пару годин та відправила теж прикупити батькам щось приємне. Тому ми з нею зустрілися біля торгового центру. Я усвідомлюю, що це суто мої проблеми й вас не має це...

- Так а ти щось придбала батькам? - Ніколас перебиває мої виправдання, ніби вони не настільки й важливі, та і сама робота це так, добре, та нічого надзвичайного, переходячи до моменту, котрий він рахує куди вагомішим. Ну, це я трактую з того, як він з непідробним інтересом цікавиться щодо презенту. Чи, можливо, це якийсь підкол у його підступному стилі?

- Ще ні...

- А є якісь думки з приводу цього?

У мене, звичайно, трішки рябить перед очима, але ж не настільки, щоб сплутати свого керівника, чоловіка сестри, з кимось зі своїх друзів, чи знайомих. А у мене реально виникає тверде переконання в тому, що зараз я десь в кав'ярні, за чашечкою ароматної кави обговорюю щось цілком простецьке, просто задля того, щоб розвантажити голову.

- Ну, взагалі вони давно мріяли про собаку..., - згадую мрійливі розповіді мами й тата про те, як би вони хотіли колись назавжди переїхати на дачу й відразу завести чотирилапого друга, посмішка тут же торкається моїх губ від цих спогадів, і стає трішки краще, що фізично, що важливіше морально, - та наразі це напевно недоречно.

- Чому ні?

- Не знаю... це все ж таки важливий крок, відповідальність, - спочатку я маю взяти її на себе, а після перекласти на рідних. Хтозна, чи так можна робити.

- Це, звичайно, тобі вирішувати, та чому б ні? Собака це найкращий друг людини, а в колі твоїх батьків йому буде ідеально. В тебе неймовірні мама і тато.

- Дякую, - приємно, навіть якщо це комплімент не мені, а моїм рідним, та я дещо на іншому наголошую. А чому саме в мене неймовірні мама й тато? Чому не у нас з Альбіною? Чи це вже я прискіпуюся до слів?

- А скажи ще таке - можливо, батька на дачу щось потрібно з техніки? Я не знаю, може, телевізор, пральна машинка, чи там, може, щось ще, бо Альбіни подарунок це звичайно добре, приємно, і на все життя, але... 

- Є таке, - туман в голові дещо розсіюється і відразу гарні ідеї починають там генеруватися, і одна з них тут же випливає на поверхню, - хлібопічка.

- Хлібопічка? - Звучить як "щось ти мілко плаваєш, дівчинко".

- Так, просто стара в них зламалася, а нову вони ніяк не могли зібратися та придбати. Все казали, що немає сенсу купувати нову, якщо так рідко бувають на дачі.

- Тепер це зміниться, - ми ж про хлібопічку? Так? Чи що має... - Дякую за класну пораду. Я тобі зараз викличу таксі. Посидь поки тут, зачекай.

- Таксі? - Пояснень я не дочекалася, тож сама вирішую розізнати, оскільки чоловік відходить в сторону та вже притуляє мобільний до вуха. 

- Поїдеш додому, відпочинеш. Робітниця з тебе сьогодні явно ніяка, то хоч донька на святі батьків має бути в повному порядку. Так, доброго дня.

Остання фраза вже була промовлена спиною до мене, адже адресувалася співрозмовнику по ту сторону зв'язку, а я добре, що сиділа, і супер, що за мною заїде машина, бо я наразі нічогісінько не можу зрозуміти. Що так кардинально змінило відношення керівника до мене? Мій кепський вигляд? Він... переймається за мене? І якщо так, то в якій ролі... Підлеглої, чи...