Розділ 15

- Якщо це щось незаконне, то я пас.

- Ні, в моїй пропозиції відсутній хоч якийсь кримінал, - цікаво, ця бабця відбувала термін в місцях позбавлення волі? Чи ходила по краєчку прірви, щоб там опинитися? Аж занадто часто вона згадує поліціянтів та все те, що з ними пов'язано, - та при цьому попрошу вас нічого не розповідати лягавим, домовилися?

Божа кульбабка провертає той самий жест, як і я пару хвилинами раніше, ось тільки в неї це мовчання куди надійніше, адже після того, як вона закрила рот на уявний замок, то викинула від нього ключ якомога далі, підтверджуючи, що для правоохоронців вона могила.

- Супер, - потішна бабця, з тих, що ледве клигає, та коли бачить тролейбус, який ось-ось рушить з зупинки, вмикає Узейна Волта й здає норматив по бігу на майстра спорту міжнародного класу, - Ви сказали, що в якогось Мирона згоріла хата. А що за Мирон? 

- Та є тут один, грьобаний ділок, Степанович, чорти б його побрали.

- Отже, Мирон Степанович? - Яка ймовірність того, що той чоловік, якого я знаю, і той, про кого зараз мовить ця жіночка, одна й та сама людина?

- Ага, Степанович, Степанович. Степка був нормальним мужиком, трудяга, а синок...

- Ледацюга? - Припускаю, оскільки бабуся махнула рукою, начебто немає сенсу розмовляти про цього персонажа, і так все зрозуміло. Пропаща особа.

- Та краще був би ледацюгою, чим цим бісовим бізнесменом. Вибудував здоровезну халупу, так що все сонце влітку затуляє, а потім влаштував там бордель.

- Бордель? - Я шукала дорогоцінний метал, а знайшла золото. Звичайно, люди такого віку, як ця жіночка, люблять збирати чутки, тож в неї певно є міні досьє на кожного жителя цієї вулиці. - А де ж цей дім?

- Халупа, - спершу виправляє мене бабця, а після розвертається на сто вісімдесят та своєю палицею вказую напрямок, куди варто дивитися, - та он вона, купка попелу тільки залишилася. Не дарма я вірю в Бога, хоч це зараз серед молоді й не прийнято. Ніби не модно, чи як там... Коротше, цураються віри. От ти віриш в Бога?

- Вірю, - спалений будинок, точніше залишки від нього, один на цій вулиці, і саме на цю купку і вказала пенсіонерка, не залишаючи ніяких сумнівів стосовно того, що це колишнє житло Мирона Степановича. Саме тому налагоджую партнерські відносини з жіночкою, запевняючи, що вірю у вищі сили. Я багато в що готова повірити, навіть в Санту та його друзів оленів, лише б якомога більше дізнатися інформації. - А чому ви говорите, що цей Мирон Степанович влаштував там бордель?

- Дівки сумнівної зовнішності, мужики з ланцюгами на шиї більшими, ніж собак припинають до будки, голосна музика, крики. Хіба це все не являється ознакою того, що тут нахабно влаштували публічний дім?

- Скоріш за все, так, - мабуть, мене з дівчатами ця жіночка теж віднесла до проституток, якщо бачила того вечора, коли ми зібралися святкувати мій день народження. Та гаразд, ковтаю образу, - я ж так розумію, що це все вам заважає, хіба ні?

- Звичайно, заважає, і я про це неодноразово говорила цьому придурку.

- І що він? - Придурок це Мирон Степанович. І його явно недолюблює ця жіночка. Ще один плюс. Для мене особисто.

- А що він? Придурок він всюди придурок. Сказав, що я перегинаю і вигадую того, чого немає. Навіть попри те, що я маю докази цих вечірок прошмандовок.

- Докази? - Здавалося б, така собі Божа кульбабка, з хустинкою на голові, з ковінькою в руці, впаде від подуву легесенько вітерця, а насправді... Ще той агент під прикриттям. З потужним стрижнем в цьому кволому тілі.

- Я витратила всю свою річну пенсію на те, щоб придбати дві камери. Щоб того придурка залякати, щоб прикрив всю цю лавочку з проститутками.

- Камери? Спостереження? - Можна, звичайно, допустити, що бабця придбала дві переносні камери, і кожного вечора фільмує нові серії для серіалу "Відчайдушні прошмандовки", та в це ще більш важко повірити, ніж в камери спостереження.

- Ну а які ж? - В цей момент я відчуваю себе жіночкою пенсійного віку, якій молода дівчина розповідає про чудеса новітніх технологій. - Щоб пригрозити тому придурку, що я все розповім поліції. 

- А чому ж не розповіли? - Бо, судячи з усього, Мирон Степанович не надав вагомого значення погрозам своєї сусідки. Пропустив їх повз вуха.

- Ти жартуєш? - І погляд такий здивований на мене кидає, що, напевно, інопланетянин не настільки б її ввів в шок своєю появою, ніж я цим своїм запитанням.

- Все вірно, лягавим ні слова, - тямуще киваю, згадаю ставлення бабці до правоохоронців.

- Та як бачиш - справедливість все ж є на цьому світі, - киває на згарище, а на вустах така щаслива посмішка, ніби вона сама особисто підпалила цей "бордель".

- Є, як і Бог є, - остаточно закріпляємо дружні відносини, - то що, пішли глянемо на ваш апарат та прикинемо скільки він може коштувати?

- Пішли, тільки давай відразу ще два моменти прояснимо на місці.

- Які?

- Вимкни свій телефон, ти хоч ніби-то дівчина й адекватна, але зайве маскування від лягавих не завадить.

- Взагалі не питання, - при цьому дістаю гаджет і на очах жіночки його вимикаю, щоб в неї не залишилося ніяких сумнівів. На що вона задоволено киває головою.

- Добре, і друге - моя ціна, і торгуватися я не збираюся.

- Домовилися.

"Доведеться викликати таксі, я самотужки не дотягну цю штуковину додому" - вирішую, коли виходжу за калитку двору Марії Іванівни, минулої господарки цього самогонного апарату, який мені незрозуміло на який біс потрібен. Та є ще дещо, що повністю вартує тієї ціни, яку я заплатила бабці за це чудо техніки...