Розділ 14

- Доброго ранку, вибачте..., - максимально ввічливо та максимально приязно промовляю в динамік домофона, звідти секундою раніше вилетіло зовсім не ввічливе й аніскілечки не приязне "ну". Та оскільки саме я прочимчикувала до цього будинку, саме мені треба, то продовжую в традиціях вихованої людини, - я б хотіла вас дещо запитати...

- Металолому немає, - не встигаю я закінчити, як лунає ця фраза, вимовлена чоловічим розсердженим голосом. Схожа на те, що він встав не з тієї ноги. Або це цілком адекватне у його розумінні ставлення до людей, нижчих за класом та рівнем життя. 

- Вибачте, та ви не правильно мене зрозуміли..., - намагаюся ще раз, коли чую клацання у домофоні, котре означає, що мені дали ще одно спробу. З барського плеча. Такого самого барського, яким являється цей будинок. Триповерховий. Солідний. Явно всередині нашпигований сучасними технологіями та дорогими речами. Але мені це все не треба, мені потрібно те, що знаходиться ззовні дому. І не забрати, не вкрасти, не виманити, а просто дещо дізнатися.

- Ти бачила колись вушні палички? 

- Так, бачила, а що? - Придушую всередині себе злість на цю персону, бо мало того, що вона не дає мені договорити, так ще й нахабно перейшла на "ти", при тому що я тут намагаюся побудувати діалог двох зовсім незнайомих людей, які поважають одне одного. Точніше одна поважає, а інша плювати на все це хотіла.

- Візьми їх та засунь собі у... вуха, - звичайно, я усвідомила, про яку іншу частину мого тіла йшлося, так сказати, не дурепа, з першого разу все зловила, - повторюся ще раз - металолому немає, звали звідси, а то поліцію викличу!

По факту, немає причин викликати правоохоронців, та і в них не буде підстав мене затримувати, чи навіть виписати якийсь штраф. Та є тут і друга сторона погрози цього мужика, і її я не можу допустити. Поліція зацікавиться, чому я тут нишпорю та заважаю людям жити, а я вирішила дещо дізнатися. Дещо, що стосується тієї ночі. Першої ночі мого повноліття.

- Гей!

Мені адресується це звернення? Хтось потребує моєї уваги?

Я б не надала цьому вагомого значення, і навіть пропустила повз вуха цей оклик, та ситуація полягає в тому, що я на цій вулиці одинока вовчиця. В той час, як дехто поїхав на роботу, дехто ще ніжиться в ліжечку, я броджу поміж хатами та шукаю щастя. 

- Це ви до мене? - Розвертаюся на сто вісімдесят градусів, і помічаю бабусю, яка сперлася на ковіньку й оцінює мене поглядом. Начебто хлопець в нічному клубі перед тим, як підійти та познайомитися.

- У мене є самогонний апарат, від мого покійного чоловіка залишився.

- І? - Можливо, я ще в себе в ліжку? Можливо, сплю й бачу такі дивацькі сни?

- Що і? - Повільно, але впевнено шкутильгає до мене, при цьому налаштована так агресивно, як для старенької жіночки, що я вже подумую тікати, щоб не отримати цією ковінькою по голові, - приймеш? Тільки так, щоб лягаві не дізналися.

- Вибачте, що? - А що як це "вибачте" дещо полегшить удар і я відбудуся легким струсом мозку? - Що прийму? Які лягаві?

- Новенька, чи що? - Я починаю бабцю бісити, це очевидно, правда не розумію. Ні чим саме я її так розізлила, ні те, що означають всі ці слова. Що взагалі тут відбувається? - Я віддам тобі самогонний апарат, якщо ти нічого не розповіси поліції. Тим більше апарат мого старого, а той вже дубу дав, тож лягаві не зможуть його засадити.

Ага, з поліцією розібралися, ось тільки...

- То що? - Бабці явно не до вподоби, що я так довго кумекаю, починає підштовхувати до відповіді, при цьому мене не покидає стійке враження того, що я точно отримаю цією палкою по хребту.

- Навіщо мені самогонний апарат вашого чоловіка? Покійного чоловіка, - пам'ятаю її попередження - мертвий дід, отже, мертва кримінальна справа, яку могли на нього повісити "лягаві".

- Ааа, я зрозуміла, - затягує жіночка з розумінням справи, - ти не новенька, ти тупенька. Бог розумом обділив. Ну, нічого, дитино, буває і таке, ти головне сильно не засмучуйся. Жаль Мирона хата згоріла, він би тобі допоміг знайти роботу, а так...

Бабця махає на мене рукою, ніби на найбільше непорозуміння цього всесвіту, робить крутий поліційний поворот, якщо бути точніше у її випадку - лягавий поворот, і чимчикує назад. Звідки й прийшла.

- Зачекайте, - ага, тримай кишеню ширше, Кіро, зараз тобі насиплють, палкою по голові, на яку старенька опирається й віддаляється від мене, тож застосовую аргумент, який може її зупинити, - я згодна забрати ваш апарат. Я просто не правильно вас зрозуміла.

Є контакт. 

- І лягавим ні слова? - Та я такого блиску не бачила у двадцятилітніх, як спостерігаю наразі в очах цієї бабці, коли вона знову вступає зі мною в діалог. Коли зайшла конкретна розмова про скарб її покійного мужика.

- Ні єдиного натяку, - при цьому складаю комбінацію з великого та вказівного пальця та провожу ними по вустах, ніби таким чином показую, що закриваю рот на замок, - чортом буду, якщо хоча б словечком обмовлюся.

- Можливо, ти не така й втрачена, - старенька активізується, відчуває, що розмова пішла тим річищем, яким їй потрібно, тож знову робить крок до мене, щоб, я так розумію, "перетерти" деякі деталі домовленості.

- Зовсім не втрачена, - вона заїкнулася про якогось Мирона? Та ще й про того, в якого будинок згорів? Яка доля ймовірності, що бабця має на увазі Мирона Степановича? - Я маю зворотну пропозицію, яка вас може зацікавити...