Розділ 12

- Доню, доброго ранку, - голос мами врізається у свідомість і приводить мене до тями, бо я ледве не закуняла над чашкою. Практично безсонна ніч дається взнаки. Висушувала мізки над логічним питанням, яке виникло після вчорашньої зустрічі з Вікою. Хто спалив будинок, якщо це не винна дівчат? - А ти чого оце однією кавою давишся? Де твій повноцінний сніданок?

- Доброго ранку, мамусю, - намагаюся не подати знаку, що я за всю ніч практично не зліпила докупи повік, бадьоро вітаючи рідну, - та щось не хочеться.

- Яке ще не хочеться, Кіро? Тобі весь день працювати, а ти в курсі, що сніданок найголовніший в раціоні харчування?

- Гаразд, мамочко, вмовила, - посмішка тут же з'являється на моєму обличчі. Як же мені буде не вистачати таких от ранків в новій квартирі, в новому місті. Сніданки в колі близьких стали традицією, і її мені буде дуже не вистачати. Традиції. І, звичайно, родини. - Разом з тобою поїм. Складу тобі компанію.

А ще я згадую про малечу всередині мене. Про те, що їй критично потрібно, щоб я добре харчувалася. Щоб моєму організму всього було вдосталь, в іншому ж випадку це негативно відіб'ється на дитині. І якщо мій організм дорослий, зможе якщо що впоратися з негараздами, то я виношую маленьку людинку, яка ще повністю не сформована й не може сама себе захистити. Це безпосередньо мій обов'язок. І завантажити свій шлунок це найменше, що я можу зробити.

- У мене буде для тебе новина, доню, - повідомляє мама, коли ми вже підігріли їжу та вмостилися снідати.

- Надіюся, хороша новина? - Життя ж це зебра, так? Чорне, біле, чорне, біле. Сподіваюся, що зебра, а не пума...

- Дуже хороша, - на вустах мами поселяється усмішка, а очі починають сяяти яскравіше сонечка, яке ще схоже не зовсім відійшло від ночі, тому тільки розігрівається перед своєю денною зміною, так сказати, прогрівається, як то автомобіль в десятиградусний мороз, - ми ще вчора ввечері з татом хотіли повідомити цю новину, але так тебе і не дочекалися.

- Я була в Лії з Софійкою, - замовчую той момент, що після зустрічі з Вікою я ще добру годину гуляла містом, розмірковуючи над словами дівчини й все більше впевнюючись в тому, що вона логічно мислить, дуже логічно. Щось не сходилося, і тільки зараз я починаю повною мірою відкривати очі на це щось.

- О, і як вони? Як мала?

- Чудово, - вчорашній вечір приніс повну торбу роздумів, але водночас він і був максимально приємний, адже згадую щасливу та щиру посмішку Софійки, її дзвінкий сміх і настрій підіймається вверх на декілька поділок, - мала йде на поправку, а Лія не може нарадуватися цим успіхам. Загалом, все неймовірно.

- Як добре, які чудові новини. Передавай їм від нас привіт, коли будеш наступного разу з ними зустрічатися. І ми їх чекаємо в гості. Дуже вже за ними скучили.

- Обов'язково передам.

- А тепер наша з татом чудова новина, - театральна пауза, від очей мами вже можна запалювати конфорку й ставити ще одну турку, щоб зварити запашної кави, - ми придбали нашу дачу назад.

- Вітаю, мамусю, - кидаюся в обійми рідної, а очі тут же мокріють. Від радості. Мама уточнила, що вони з батьком придбали назад НАШУ дачу, хоч, якщо чесно, дуже тяжко уявити її у власності когось іншого, як не нас. Тож по замовчуванню цей будиночок, це маленьке володіння, і воно вернулося в рідну гавань.

- Дякую, сонечко. Але це ще не все, ми з твоїм татом вирішили влаштувати сьогодні невеличке свято у зв'язку з цією прекрасно новиною, і посмажити шашличок. На дачі. Посидіти, погомоніти, як ми часто любили це робити.

- Ооо, чудова новина, а на котру? Бо в мене не вийде раніше п'ятої, - навіть уявляти боюся, як може сказитися Ніколас Олександрович, якщо я йому заявлю, що в одному місці я мала його роботу, мені вже час відправлятися смажити м'ясце та набивати ним пузико. Думаю, після такої нахабності він не те що мені палицю в колесо встромить, а цілий стовбур кине перед плинністю моїх планів.

- Не переймайся, сонечко, нічого страшного, всі дорослі люди, всі все розуміють. Тим паче раніше сьомої у Ніколаса не вийде. Теж робота, теж обов'язки.

- Ніколаса? - Виривається з мене, а встигаю прикусити язик до того, як виривається інше - "а він тут до чого? Яким він сюди боком?", згадуючи, що він не тільки мій безпосередній керівник.

- Так, всією родиною, - ну, так, авжеж, мама нагадує, що цей чоловік моя родина. А я така балбеска забула, - і прихопи з собою одяг, в якому ти ходиш на роботу. 

- Навіщо? - Сумніваюся, що батьки так сильно бажають мене побачити в робочому дрескоді, коли я буду перевертати шампури на грилі.

- Оскільки збираємося так пізно, то ми з татом подумали, щоб всі переночували на дачі. А завтра зранку батько відвезе тебе робочою машиною на твій офіс. Як тобі така ідея, доню?

Шикарна, мамо, ідея. Якщо відкинути з неї двох людей. Або хоча б одну. Точніше одного, який мене бентежить своєю присутністю буквально за пару хвилин, а тут вечір та ціла ніч під одним дахом...