Розділ 11

Напевно, помилилася, тож не буду приймати виклик.

Або наклюкалася та вирішила винести мені мізки під градусом - так вважаю, коли дзвінок повторюється, як тільки перший затихає. І знову той самий абонент.

Ні, ну це вже явний перебір! І її не врятує ні помилково набраний номер, ні випита хоробра водиця, яка додала їй сміливості до мене подзвонити. Так вирішую, коли мобільний знову деренчить, і натискаю на зелену слухавку.

- Ну, - можна було б подумати, що я максимально невихована людина, яка тільки но вирвалася з лісу й не в курсі, як спілкуватися з іншими двоногими жителями цього світу. Та в цьому конкретно взятому випадку я маю право не те що на "ну", а матюком й далеко відправити цю особу. Яка мене підставила, після ігнорувала, а тепер якогось біса згадала про моє існування. З чого б це?

- Кіро, нам потрібно зустрітися.

- Нам? Ти думаєш, що після того, що ви наробили, як вчинили зі мною, я забажаю хоча б з кимось з вас зустрітися? Реально? - Після того жахливого випадку, коли згорів будинок Мирона Степановича, я не спілкувалася ні з Натою, ні з Лікою, ні з Вікою. Саме тому цей дзвінок останньої мене з однієї сторони дивує, а з іншої - бісить, оскільки ця трійця натворила лайна, і плигнула в кущі, залишивши мене наодинці розбиратися з наслідками їхнього фаєршоу.

- По більшій мірі мені це потрібно, але й тобі буде не зле почути мою думку. Точніше, нашу думку, бо дівчата теж вважають, що все це дивно, але не наважуються з тобою поговорити.

- А ти виходить найсміливіша? - Все всередині мене бурлить після такого вчинку "подруг", тож досить важко вгамуватися, хочеться вилити на них чимбільше бруду, щоб вони хоча б відчула соту частину того, що пережили мої батьки. Плювати на мене, я якось витримаю, все ж таки на святкуванні мого дня народження трапилася ця халепа, та в чому винні мої рідні? В тому, що попіклувалися стосовно того, щоб забезпечити доньці гарне свято? Чи, можливо, в тому, що бажали, щоб подруги їхньої улюбленої донечки могли трішки розслабитися та відпочити? Класна віддача, неймовірна.

- Скажи адресу, куди під'їхати, я візьму таксі та буду там через пару хвилин, - Віка не велася на мій настрій, зазвичай їй палець в рота не клади, залишишся без руки, а тут навпаки збавляє, хоче стесати гострі кути, дійти до компромісу, - я займу в тебе всього пару хвилин, натомість за ці пару хвилин ти, можливо, зміниш свою думку щодо нас всіх.

- Ну, я слухаю, - що ж, це будуть останні пару хвилин для цієї трійці. Так вже й бути - я виділю на кожну з них по одній хвилині за нашу минулу дружбу, тож у представниці цієї трійці є сто вісімдесят секунд, щоб "змінити мою думку щодо них всіх", тож як тільки Віка приїхала, ще навіть таксі не встигло поїхати, як я почала з місця в кар'єр.

- Я, та ми всі розуміємо, що ти маєш повне право на нас ображатися.

- Давай без передмов, мені завтра рано вранці на роботу, тож я краще книгу почитаю, ніж буду слухати ці казки. - Грубо? Так. Нахабно? Звичайно. Але це навіть не дещиця того, як вчинили зі мною, з моєю родиною, з нами.

- Загалом, це не через нас згорів той будинок.

- А через кого? - Окей, сказано по суті, коротко та лаконічно, але це пшик в борошно, не більше.

- Якби ми знали, то б неодмінно сказали, - ого, голосок прорізався? Набридло бути жертвою і Віка виказує своє невдоволення? Можливо, усвідомить, як мені було, коли вони всі в одну мить від мене відмовилися? - Та сама поміркуй - навіть якби це загоряння справді сталося через бенгальський вогник, як вказаному в офіційному протоколі, то хіба б той будинок палав так яскраво та швидко? Хіба він згорів би буквально за пару десятків хвилин? Від одного нещасного бенгальського вогника?

- А від чого? - Гаразд, якщо відкинути емоції, якщо ввімкнути холодну голову, що я можу зробити зараз, і що явно не могла зробити тоді, коли це сталося, то є логіка в словах Віки. Все мало б тліти. Це по-перше. Якщо навіть допустити, що дівчата плавали й не побачили цього, то надалі мало відбутися невеличке загоряння. Вірно? Це по-друге. Це теж вони проґавили. Всі втрьох? Якось трішки дивно, справді. Окей, одна, допустимо, дві могли це не помітити. Але відразу три? І ніхто не побачив ні диму, ні маленького вогню? Взагалі нічого?

- Це ми теж не знаємо, - дівчина побачила наскільки я розчарована цими постійними "не знаю", тож швидко додала, - саме тому Лія й Ніка не захотіли тобі це пояснювати. Немає ніяких доказів, що це не ми натворили. І кожна з нас злякалася, що доведеться платити за зіпсоване майно...

- Тому всі сховалися як щурі, а дурепа Кіра нехай розбирається з цим всім? Така була логіка вашого вчинку?

- Ми злякалися... І так, ми тепер розуміємо, що вчинили не як подруги, а як останні мерзоти, як щурі, якщо тобі так більше подобається, та ми справді цього не робили. Навіть якщо допустити, що хтось з нас проґавив якийсь бенгальський вогонь, навіть якщо він потрапив на щось таке, що легко займається, навіть якщо цієї температури вистачило, щоб розвести вогонь, то все одно не міг будинок так швидко зайнятися та згоріти. Він мав бути весь з дерева та повністю облитий бензином, щоб так швидко загорітися. Я знаю, як звучать ці наші виправдання, де на кожне питання у нас ми не знаємо, але це справді не ми натворили. Після ми втрьох наробили біди, коли відразу з тобою не поспілкувалися й не висловили свої думки, за це ми каємося та просимо в тебе вибачення. Але згорілий будинок це не наших рук справа. Ми не настільки були на веселощах, не настільки випали з реальності, щоб не помітити, як за десяток метрів від нас палає дім.

Знаєте яке логічне питання напрошується після цього всього?