Розділ 9

- Втомилася моя дівчинка, вимоталася, - пошепки промовляє Лія мені на вухо, оскільки Софійка вже зловила сонний дзен та їй сниться явно щось приємне, оскільки дівчинка навіть у вві сні посміхається. Ямочки на щічках так смішно округлюються, коли її губки підіймаються догори.

- А мене як вимотала, я ледве з ніг не валюся, - і за це я безмежно вдячна малій, оскільки вона змогла мене відволікти від тієї розмови в кабінеті Ніколаса Олександровича, від його бажання втинитися в моє особисте життя, та і загалом відвернутися від думок про моє поточне становище.

- Пішли на кухню, нехай відпочиває солоденька, - подруга підхоплює мене під руку та ми разом, як то було раніше в нічних клубах, коли ми вирішували перепочити після запальних танців, відправившись за столик, покидаємо кімнату Софійки. Ось тільки раніше ми були молоді, безтурботні та легкі на підйом. Зараз же хоч і залишаємося доволі молодими, та в кожної з нас є обов'язки, в Лії - дитина. В мене - питання подальшого майбутнього. 

"І дитина... також" - нагадує внутрішній голос, як тільки ми переступаємо поріг кімнати та виходимо в коридор. Таке враження, що варто було покинути компанію малої, тільки-тільки відійти від цієї радісної та енергійної дівчинки, як ті турботи повернулися до мене, нагадуючи про своє існування. І волаючи, що якось їх потрібно розв'язувати. На крайній випадок вчитися з ними жити. І тут незрозуміло, що з цих двох пунктів тяжче.

- Лі, - з роздумів мене вириває схлип. Я було подумала, що, можливо, прокинулася Софійка й почала скімлити, не виявиш нікого поряд з собою, та виявилося, що цей звук видала її мама. - Ти чого?

На очах подруги виступили сльози, а зсередини виривався розчарований схлип, і хоч дівчина намагалася все це придушити, не показати цих емоцій, щоб, напевно, мене не злякати, та і заодно доньку не розбудити, повною мірою їй це не вдалося.

- Що сталося? Ти чому плачеш? - Роблю крок до Лії, беру її руками за плечі, при цьому заглядаючи у вічі, а в самої серце моментально починає сповільнюватися. Гальмує. Перестає качати кров. Я миттєво починаю переживати якесь дежавю. Зараз подруга повідає, що у Софійки стався рецидив, що операція повною мірою не допомогла, і вона покликала мене в гості, щоб я могла з дівчинкою побачитися, поки... поки мала... вона...

Не можу навіть в думках вимовити "попрощатися", бо воно набуває таких чорних та фатальних відтінків...

- Кі, я тебе безмежно люблю! Шалено! - Подруга кидається мені в обійми, ледве не збиває з ніг, настільки наразі нею заволоділи емоції, а я ніби стовб завмерла на місці й не рухаюся. Просто опустила руки по швах та банально не можу їх підняти, щоб відповісти таким же жестом дівчині. Бо не знаю, з чим пов'язана така бурхлива реакція Лії. З чимось хорошим, чи чимось поганим. Не знаю, оскільки вона продовжує схлипувати, тільки тепер я ці схлипи можу чути ще краще, ще відчутніше, адже вони лунають прямо біля мого вуха. А звідти все доправляється до серця за якусь секунду й ось мій моторчик вже вкотре відмовляється функціонувати. Відмирати. Оживати.

- Я тебе теж, - добре, що язик без кісток, зараз це згодилося, тому хоча б ним можу заявити, що я жива людина, з плоті та крові, а не стовб, на який варто клеїти оголошення про продаж гаража, - та що таке? Щось... з малою?

- Ні, ні, - Лія усвідомлює, що я неправильно розтлумачила її стан, тому різко відплигує від мене та починає негативно трусити головою, щоб я й очима і вухами зрозуміла, що з Софійкою все окей. - Точніше так, з малою, я словами не можу передати, наскільки я тобі вдячна за те, що ти мені допомогла її врятувати. Навіть не так, це все твоя заслуга, а я горе мати, яка не змогла знайти вихід з ситуації, коли моїй дитині це було найбільш необхідно.

- А тепер так, - бачу, що мине якась буквально секунда-друга і подруга почне нову міні істерику, ось тільки тепер з іншого приводу, по самобичуванню самої себе, - ти не горе мати, а неймовірна мама, з якою Софійці шалено пощастило. Це раз.

Лія хотіла заперечити, явно бажала заявити, що це не так, що вона не заслуговує на такі добрі слова, та я всім своїм виглядом показала, що наразі я тут спікер, і мені дано рупор. В неї наразі тільки право розвісити вуха та уважно мене слухати.

- Не буду сперечатися - Софійці також пощастило з хрещеною матір'ю. І це також твоя заслуга, оскільки ти мене взяла хресною своєї дитини. Це два. І найголовніше, під номером три в цьому списку - ти маєш можливість мені віддячити за допомогу.

- Я на все готова.

- Ти ще не розтратила знання та вміння в дизайнерській справі? - Ще коли Ніколас поставив свою умову щодо того, що я маю зробити дизайн їхнього з Альбіною будинку, ще тоді я подумала про Лію. Вона понад рік інтенсивно вивчала всі моменти та загвіздки дизайну, і втілила ці знання в десяток проєктів. Якщо не більше.

- Та думаю ні, а що?

- Ідеально, тоді в тебе буде змога мені віддячити. - І нехай тільки Ніколас Олександрович заявить, що йому щось не сподобалося, тоді нехай сам розробляє проєкт своєї барлоги. Подруга демонструвала мені свої напрацювання і це були класні думки та рішення тієї чи іншої специфіки приміщення. Працює професіонал, тож керівник та його дружинонька мають бути задоволеними.

- Зробимо все в найкращому вигляді, - Лія вже сяє, буря вщухла, вийшло сонечко, і я впевнена в тому, що вона зі шкіри геть вилізе, та це буде найкращий проєкт з усіх можливих, - зараз все й обговоримо за келихом смачного коктейльчика.

- Тільки безалкогольного, - я вже в передчутті продуктивної та приємної розмови з найкращою подругою, але все ж тримаю голову холодною, не піддаюся емоціям, пам'ятаю про дитину. 

- Без? - Лія на мене так уважно дивиться, начебто не може зрозуміти, чи я таким чином жартую, чи... Ні, дівчина точно вважає, що це жарт, зараз я розсміюся і попрошу зробити подвійний коктейль, з потрійною кількістю інгредієнтів. - Подруго, ти що, вагітна?

Лія вимовляє це з посмішкою, підколює мене, вона ж то в курсі, що я наразі не у відносинах, і я не любителька швидкострільних романів, тож дитині нізвідки взятися. Все це Лія знає, все ж таки вона найкраща моя подруга. А я в ту мить, коли дівчина широко посміхається... Відчуваю, як кров відходить від обличчя, і воно моментально стає блідим. При чому незрозуміло, куди та кров попрямувала, оскільки й ноги вже не мої, підгинаються, і добре, що неподалік була табуретка, на яку я й падаю. Переношу всю тяжкість своєї тушки та душі на бідний предмет кухні.