Розділ 5

- Лайно! - Вигукую в серцях, коментуючи результати своїх розхитаних нервів. Я сиділа собі на роботі, думаючи, як краще розпочати розмову з Ніколасом... Олександровичем, як йому пояснити з якого переляку я практично тікаю з його фірми, як тут неочікувано щось голосно задеренчало. Я вже було подумала, що це передвісник появи боса, якісь потаємні звуки видає цей світ, попереджаючи, що розмова буде не з легких, як виявилося, що все набагато реальніше та прозоріше. Це мій мобільний. Який пару секунд тому лежав на столі, зараз же відпочиває на підлозі, куди я його з переляку відправила, змахнувши рукою.

- Клас! - Ще одну проблему я створила собі на рівному місці - розбитий екран прямо про це свідчить. Він весь пішов павутинкою, від кутика до кутика, нагадуючи моє життя останнім часом, де кожна смужка це рубець на моєму серці, і таких рубців назбиралося достобіса і трішки. Одне тільки радує - схоже, екран самого гаджета не пошкоджено, тільки захисне скло віджило своє, тож треба буде після роботи заскочити в сервіс та тут же попросити, щоб наклеїли нове, зайвих коштів на новий мобільний у мене немає.

Та тільки варто трішки заспокоїтися, що все не так кепсько, як могло б бути(не будемо враховувати той факт, що якби у мене нерви не "веселилися, то і техніка не страждала), як злісний павук вилазить зі своєї нори, готовий накинути ще одну волосінь у цій і так вже густій павутині.

- Привіт, щось сталося? - Намагаюся міцно тримати гаджет, бо другого десантування поспіль він не переживе, а в самої кров застигає у жилах, це вже, напевно, стала реакція на дзвінок Лії. Дев'ята година ранку, а вона набирає? Невже... Софійці знову стало гірше?

- Ні, ні, і ще раз ні, - дівчина навіть не вітається, скоріш за все, відчуває, як просів мій голос, та як прямо вібрують мої нерви у слухавці телефону, тож тут же заспокоює, - і якби я знала, що ти так бурхливо відреагуєш, то і не набирала б до тебе. Адже знала, що куди краще буде написати смску, та вирішила почути твій голос. Я за тобою скучила... Капець!

- Я теж, теж дуже сильно за тобою скучила, і за Софійкою дуже і дуже, - з моменту їхнього приїзду в місто, ми так і не змогли нормальним чином посидіти. Лія всього одного разу змогла вирватися на пів годинки в кав'ярню, щоб поділитися зі мною тим, як минула операції її доньки і як все загалом пройшло. Після ж набрала її мама та повідомила, що мала прокинулася, тож дівчина зібралася та помчала додому.

- От і супер, мала теж вже шалено хоче тітку Кіру, - лікарі, які й робили операцію Софійки, попередили, що малій краще обмежити коло спілкування, звузивши його до мінімуму, щоб вона максимально відновилася та не переживала зайвих емоцій, які наразі їй ні до чого. І якщо ми з Лією це все розуміли й без питань прийняли, то от дитині пояснити, чому тітка Кіра не може прийти до них в гості, було куди важче. Мала навіть подумала, що я на неї образилася, і тому не хочу до них приходити. Я ж то обіцяла дівчинці, що ми будемо збиратися величезною компанією, враховуючи іграшкових песиків, які я подарувала їй, її мамі та її бабусі на вокзалі, коли вони приїхали. А виявилося, що обіцянка стала цяцянкою і Софійка через це засмучувалася. - Які плани на сьогоднішній вечір?

- Закинути ноги вище голови, їсти смаколики та споглядати якийсь серіал, котрий максимально прямолінійний та не несе в собі ніякого навантаження на мізки? - Це ще ж потрібно буде і Лії пояснити, чому я їду в інше місто. З якої причини. Чому так різко. Чорт забирай, тільки початок дня, а я вже відчуваю, як моя голова тріщить по швах від надлишку халеп.

- Перші два пункти я тобі гарантую, а от щодо серіалу... Готова його проміняти на вечір спілкування зі своєю подругою та її малою?

- А що вже можна?

- Так. Переписувалася з лікарем буквально десять хвилин тому і той дозволив потроху вводити людей в життя Софійки. А кого як не хресну маму та ангела-спасителя во плоті запрошувати для такого важливого кроку. Я правда малій ще нічого не говорила, я ж не знаю, вийде у тебе чи ні, та якщо вийде, то думаю щасливого вереску буде стільки, що бідні наші сусіди.

- Звичайно, вийде, - та мені самій ця зустріч не менше від Лії та Софійки потрібна. Якщо не більше. Емоційна розрядка. Позитивні емоції. Посмішки. Сміх. Це все може дати подруга та її донечка. Це ті емоції, котрі я постійно проживаю поряд з ними. Не враховуючи, звичайно, останніх подій з хворобою... Та це вже позаду, якщо вже лікар дозволив послаблення режиму. - Щось купити?

- Ага, заглянь в якийсь магаз та придбай слуховий апарат, бо впевнена, що ми з малою тобі сьогодні всі вуха продзижчимо.

- Ну, з цим я вже якось впораюся.

Ось, ось про що я говорю - пару хвилин розмови з найкращою подругою, і вже посмішка від вуха до вуха. І взагалі не проблемою стає розбите скло, подумаєш, замінимо. Та і Ніколасу Олександровичу все адекватно поясню, він мене зрозуміє й не буде ставити палки в колеса. З будь-якої ситуації завжди є вихід. Потрібно просто оптимістично на все дивитися.

- Бачу, настрій прекрасний, - я протягом двох годин очікувала на керівника, нервово тарабанячи пальцями по дерев'яній поверхні столу, і згризаючи ковпачок ручки до основи, а він з'явився неждано-негадано, заставши мене зненацька, з дурною посмішкою на вустах, - тоді пішли в мій кабінет, маю до тебе серйозну розмову.

Які там настанови я собі давала пару секунд тому? Оптимістичніше на все дивитися? Згодиться, точно згодиться, правда явно не зараз...