34. Настя

Машина рівно шумить трасою. Я тримаю в долонях термочашку з кавою, роблю маленькі ковтки й дивлюся на темну стрічку дороги попереду. Максим час від часу кидає на мене короткі погляди.

— Ти трохи бліда, як ти? 

— Нормально, — відповідаю. Насправді десь під ложечкою знову бурлить — нерви і ця дивна нудота, яка приходить хвилями з найнесподіваніших причин.

Київ залишається позаду, а попереду, вже в Житомирі, виростає готель: бачу світло у вікнах, блиск гладкої під’їзної доріжки, автоматичні двері з коротким подихом кондиціонера. На ресепції чергова дівчина ледь втомлено усміхається, клацає мишкою, дивиться в монітор якось довше, ніж зазвичай.

— У нас бронювання на дві кімнати, — каже Максим, простягаючи документи. — І ранній сніданок.

Вона зводить очі:

— Вибачте, сьогодні повний аншлаг. Через форум. У системі на вас, Максиме, заброньований один номер… — робить паузу. — Один великий двоспальний.

Кров приливає до щік. Я чомусь згадую нашу першу і єдину ніч. Моя реакція не така, яка мала б бути. Максим же навпаки дещо насуплюється. Його реакція, як на мене, правильна, але чомусь навіть трохи засмучує.

— Добре, — каже спокійно. — Їхати ми все одно нікуди не будемо, якось розберемось… 

Ключ-карта лягає на стійку. Ми мовчки беремо валізи й піднімаємось. У ліфті тісно, відлунює музика з лобі. Максим стоїть близько до мене і мені перехоплює подих.

Номер теплий і чистий: м’яке світло, велике ліжко, пара крісел, чайний столик. Я намагаюся думати про дрібниці — розетки, вайфай, ранковий виїзд, — і якнайменше про ліжко посеред кімнати.

— Підеш перша в душ, — він не питає, констатує факт. 

— Дякую, — ковтаю. Голос здається чужим. — Я швидко.

Я беру косметичку й свою сумочку — ту саму, в якій давно валяється куплений «на всяк випадок» тест, про який я старанно не думала останні дні. І раптом хвиля нудоти накриває сильніше: запахи номера, кондиціонер, нерви… Я майже біжу до ванної.

Прикриваю за собою двері, клацаю замок. Ставлю сумочку на край раковини, дістаю коробочку. Серце б’ється так сильно, що я відчуваю пульсацію всім тілом. «Треба зробити це, щоб перестати себе накручувати», — кажу собі. «Просто дізнатись».

З інструкції я й так пам’ятаю все напам’ять. Руки злегка тремтять, коли відкриваю тест, роблю все за правилами і кладу смужку на край упаковки. Дві хвилини. Нескінченні дві хвилини.

— Настю? — чую приглушений голос Максима крізь двері. — Все добре?

Я торкаюся клямки, але не відчиняю.

— Так, — відповідаю занадто швидко. — Зараз вийду.

Дивлюся на тест — і світ для мене перевертається. Друга смужка проступає повільно, але впевнено. Наче нічого особливого — просто ще одна рисочка. Але вона змнює все. Руки стають неслухняними, а ноги ватяними. 

— Настю? — знову питає Макс. — Точно все гаразд?

Я хапаю смужку, засовую її в коробочку, коробочку — у сумочку. Долонею стираю з щоки беззвучні сльози, не хочу думати про це, не зараз. Вмикаю воду, щоб заглушити важке дихання.

Потім приймаю рішення. Я вже відчиняю, ковзаю повз нього — дивлюся вниз, на підлогу, тльки б не зловити його погляд. Беру куртку з крісла, сумочку тисну до боку.

— Я… вийду на хвилинку, — кажу вже в дверях. — Подихати.

— Зачекай, я… Настю, — його рука завмирає в сантиметрі від моєї. — Ти бліда. Що сталося?

— Нічого, — виходить сипло, я не дивлюсь на нього. — Я за хвилинку повернусь.

Двері номера м’яко клацають. Коридор здається занадто довгим. Я йду швидко, потім біжу сходами, автоматичні двері фойє роз’їжджаються вбік.

Надворі прохолодно, на парковці бачу темні силуети машин. Я переходжу на біг — не думаючи, просто біжу вперед, аби не задихнутися від цієї хвилі, що накрила з головою. Виходжу на край під’їзної доріжки — і саме в цю мене осліплюють фари. Машина вискакує з повороту, шини шиплять по мокрій дорозі. Я завмираю, як заєць у світлі. Серце гучно гупає в скронях і грудях. 

Чітко розумію: зараз мене зіб’ють, і дурний сон із двома смужками в руці закінчиться. Все навколо, ніби в сповільненій зйомці, все тому що, здається, я зараз помру?... Машина не встигне зупинитись. А за кермом — Віктор. Мій колишній шеф…

***

гортай далі, там продовження ------------>