8.1

Удома було тепло, але якось незатишно. І хоча центральне опалення було ввімкнене, і температура у квартирі підтримувалася постійна - близько двадцяти п'яти градусів, я поїживалася від холоду, що, мабуть, ішов зсередини.

Я була рада, що Денис надовго не затримався. Він провів мене, затягнув валізу до спальні й поспішив додому, до Емми. А може, він відчув, що мені хотілося побути наодинці - здогадався з мого дещо байдужого погляду, що мені необхідно було зібратися з думками, добряче продумати все те, що чекало на мене в найближчому майбутньому.

Мені захотілося зателефонувати і дізнатися, як сьогодні вранці сприйняв звістку про мой відхід Макс, але я розуміла, що робити цього не варто. Іван і так допоміг мені. Тепер настав час діяти тільки самій і прямо дивитися життю в очі. Макс...

О дев'ятій годині я почала розслаблятися: пройшлася кімнатами, збила диванні подушки. Запах свіжомеленої кави поширився квартирою. Я розпакувала валізу, прийняла душ і переодяглася в чудовий ручної в'язки вовняний костюм кольору «електрик». Спідниця його, посаджена на підкладку, шаруділа на ходу, а великий затишний комір-хомут м'яко обіймав і зігрівав шию.

Я хотіла було випити чашечку кави у вітальні, як раптом пролунав дзвінок у двері. Я похолола і через силу змусила себе підійти до дверей - ноги стали раптом такими важкими, що відмовилися йти.

Нервно провівши рукою по довгому розпущеному волоссю, я почала одразу відчиняти засув, не обтяжуючи себе метушнею з ланцюжком. І у вічко я заглядати не стала, а відразу широко відчинила двері, спрямувавши погляд на чоловіка, що стояв перед нею.

Це був Макс. Одягнений він доречно, якраз для випадку, з глузливим сумом подумала я, трохи відійшовши вбік, щоб впустити його. Чорні штани в обтяжку на худих стегнах. Чорна шкіряна куртка поверх чорної ж шовкової сорочки і чорного светра з трикутним вирізом. Справжній Ангел Смерті, здалося мені.

Він одразу пройшов у вітальню, майже не дивлячись на мене - йому було достатньо довгого, похмурого погляду, яким ми обмінялися біля порога. Я зачинила двері і пішла за ним - Макс стояв посередині кімнати, зовні спокійний, але зовсім чужий, незнайомий.

- Коли ти приїхала? - Він був налаштований дуже рішуче, і від його напористого запитання я навіть здригнулася.

- Півгодини тому.

Крижаними пальцями я поправила спідницю і, перш ніж увійти у вітальню, постояла деякий час біля дверей. Він підняв на мене важкий погляд - і тоді я побачила в його очах смуток і повне здивування. Мені захотілося відвернутися, сховатися куди-небудь, аби не стояти так і не дивитися йому в очі.

Колюча спекотна хвиля стала підніматися від ступень моїх ніг наверх: це був один із симптомів вагітності - при сильному хвилюванні в мене починав порушуватися теплообмін. Мене охопив повний відчай, і від слабкості я сіла. Макс же продовжував стояти, нависаючи над мною. Він мовчав і чекав, поки я заговорю, - він завжди так робив, коли вважав, що з ним вчинили несправедливо. Без жодних спроб полегшити для мене цю розмову. Макс хотів від мене тільки пояснень, ставити запитання він вважав зайвим, утім, ми обидва чудово знали, якими могли бути ці запитання.

Незграбно сидячи на краю стільця, я зробила вигляд, що розгладжую спідницю на колінах, рухи були дерев'яними від напруження - у цю хвилину я була схожа на сором'язливого підлітка. Руки в мене тремтіли - сама я помітила це не одразу й одразу, хвилюючись, зчепила їх і поклала на коліна, потім нарешті підняла очі й подивилася на нього від низу до верху.

- Я... я їхала. - я почала з кінця, бо починати з початку було неможливо. - Я була в гостях у мами.

Мовчання. Він просто продовжував стояти і дивитися на мене дуже серйозно, і я відчула, як до горла в мене підкочує клубок. Я судомно ковтнула. Ну чому він такий неприступний - як скеля? Якби він зняв куртку, мені одразу стало б легше. Хоча ні, це не зовсім так. Якщо він зніме куртку, значить, залишиться тут надовго. А ось цього я якраз і боялася.

- Ну... а як ти з'їздив до своєї матері? Як вона почувається? - я вирішила якомога довше потягнути час, щоб уникнути його запитань. Макс не пішов їй назустріч, він бажав знати тільки одне - саме те, за чим він сюди приїхав.

Ніколи не бачила його таким нерухомим. Дуже живий за характером, Макс був у постійному русі. Навіть відпочивав він завжди активно - не міг довго сидіти на одному місці.

- Ну гаразд. Макс, не гратимемо в хованки, - сказала я втомлено, здаючись під його наполегливим поглядом… - Але тільки сядь, заради бога сядь! - я вказала йому на стілець. - Ти мене пригнічуєш, коли стоїш так наді мною.