Розділ 8 Марта

У понеділок увечері, коли Денис відвозив мене додому, я майже заспокоїлася.

- Ми, напевно, добряче набридли тобі зі своїми вмовляннями, - Денис порушив приємну, дружню тишу, якою ми обидва насолоджувалися в розкішному автомобілі, - але хочу тобі ще раз сказати, що ми були б дуже раді, якби ти пожила з нами.

- Так, знаю. І я дуже вдячна вам за запрошення, - відповіла я абсолютно щиро, - але мені не хотілося б ловити вас на слові.

Чесно кажучи, пропозиція ця була вельми привабливою. Усю суботу та неділю Емма та Денис тільки й робили, що балували мене - усіма можливими й неможливими способами намагалися висловити мені свою любов і співчуття. Але я не хотіла зловживати їхньою добротою. Це було б несправедливо, вважала я, - і по відношенню до них, і, в кінцевому підсумку, по відношенню до мене самої.

- Чому? Через мене? - тихо запитав Денис. - Якби був живий твій батько, ти, напевно, поступилася б проханням матері?

- Ні-ні, ти зовсім неправильно мене зрозумів, - відповіла я дуже серйозно, - Просто я твердо вирішила впоратися з усім цим сама - з багатьох причин. І між іншим, одна з них - це те, що ви з мамою одружилися зовсім нещодавно, і, хоч як би ви кохали одне одного, вам потрібно ще звикати жити разом. Я нізащо не стану і не хочу порушувати ваш спокій - ви його заслужили... Чесно кажучи, не знаю, чи переїхала б я до мами, якби тато був живий... Думаю, що ні. Я тепер самостійна... і знову жити з мамою мені буде важко.

- Ясно. Ти боїшся, що вона надто сильно тобою опікуватиметься, - сказав Денис і посміхнувся лукаво й розуміюче, - Я... теж добре бачу недоліки Емми. Своїх близьких вона загортає в любов, як у вату. Вона і мене намагається укутати, але я-то не заперечую, мені це навіть приємно, а ось тобі стане душно, я думаю.

- Усе одно я дуже її люблю, - не могла не сказати тоді я, здивувавшись у душі, як правильно Денис судив про маму.

- Але зручніше любити здалеку, - сухо додав Денис, але тут ми обидва добродушно розсміялися, - адже ні він, ні я не мали на увазі нічого лихого по відношенню до маленької, тендітної Емми. -Ну, а що з Максом? - обережно запитав вітчим.

Я знизала плечима. 

- Я скажу йому про дитину за першої ж нагоди. - Так ми домовилися вчора з матір'ю. - Знаєш, мені соромно, але батькові гроші розв'язали найважчу для мене проблему.

- Ну, в цьому і я б тобі допоміг, будь упевнена! - несподівано різко сказав Денис. Звичайно, адже він був багатий! Денис Плахотний ніколи не мав нестачі в грошах.

- І ти, і Макс, ви обидва, - знехотя погодилася я, - Ти думаєш, я цього не знаю? Я обіцяю тобі, Денисе, що якщо раптом мені знадобиться така допомога, я до тебе першого звернуся. Але зловживати щедрістю інших - не в моєму характері. Можливо, я не права, можливо, ти назвеш це помилковою гордістю, не знаю, - я знову потиснула плечима... -Та, напевно, це все-таки гордість, тому що я нізащо не прийняла б допомоги від Макса, а він уже має на неї більше прав, ніж ти чи мій батько.

- У всякому разі, зараз тобі нічого і ні в кого не доведеться просити, - сказав вітчим із задоволенням, - Гроші твого батька потрібно буде обов'язково пустити в справу. Я сам про це подбаю. Ти могла б, при правильному інвестуванні, жити на дохід з них.

- І ще в мене є чудова квартира, де дитині буде дуже добре, - задоволено додала я, наче ми грали в гру «в кого яке щастя»... Я сама там виросла, тож знаю... -Тут глибоко замислилася, дивлячись у вікно, а Плахотний тим часом плавно під'їжджав до міста. - У всякому разі, моє матеріальне становище не повинно хвилювати Макса, - тихо сказала я, наче зверталася не до вітчима, а до самої себе... - І я зможу переконати його, що в нього немає жодних зобов'язань ні щодо мене, ні щодо дитини.

- І тим самим доведеш, що не збиралася ловити його у свої тенета, - додав проникливий Денис. Я нічого не відповіла, але серце моє болісно стиснулося. Денис має рацію, насамперед Макс звинуватить мене саме в цьому. Як це несправедливо! Завагітніла я абсолютно випадково. Ну ніяк не могла я приймати ці кляті таблетки регулярно! Кілька разів зовсім забувала про них!

Те, що трапилося, сталося через мою наївність, але наївність - не виправдання. Так, я була непробачно простодушною і не розуміла, що ці маленькі пігулки можуть виявитися настільки підступними. Тепер, озираючись назад, я не могла не дивуватися, що все це не сталося на п'ять місяців раніше!

Я подумки повернулася до свого першого інтимного побачення з Максом. Спочатку ми й не згадали про запобігання - ми були надто щасливі й надто зайняті одне одним, щоб думати про речі прозаїчні. І тільки пізніше, коли серця почали битися рівніше, Макс заговорив про це і запитав мене: чи хоче я, щоб він узяв цю проблему на себе, чи сама подбаю про неї. Я тоді подумала, що набагато легше приймати щоранку одну маленьку пігулку, ніж хвилюватися через якісь інші способи. Тож я сказала, що сама цим займуся, і більше ми на цю тему ніколи не говорили. Але мені було в чому звинувачувати себе - я просто не спромоглася дізнатися, як ці пігулки приймаються! Я чомусь думала, що якщо пропустити один раз, то наступного дня можна легко надолужити згаяне - просто прийняти замість однієї таблетки дві. Іноді виходило так, що я приймала по три таблетки - і ніколи не замислювалася над тим, що такою непослідовністю наражаю на ризик і себе, і Макса!

Макс! Щоразу, коли я починала думати про нього, мене пронизувала болісна туга, що втім стала такою звичною. Ось і зараз я вдалася до солодкого самокатування, пригадавши його дивовижну усмішку, яку я безмежно любила і якою він так майстерно користувався. Згадала я і його глузливі очі, і все його смагляве, тверде, таке чуттєве і водночас жорстоке обличчя. Я уявила собі, яким він був уранці - іноді недільного ранку, коли йому не треба було поспішати на роботу, він залишався в мене. Зазвичай, поки я готувала сніданок, він любив повалятися на дивані - незачесаний, неголений, до пуття не прокинувшись. Босі ноги його визирали з-під штанин костюма і звисали з краю дивана, широкі груди здіймалися й опускалися в такт диханню - і саме в такій позі йому найзручніше було переглядати недільні новини! Він цілковито розслаблявся і чимось нагадував австралійського лінивця; м'язи рук повільно перекочувалися під засмаглою шкірою, коли він перегортав стрічку, коротке кучеряве волосся вкривало груди й втягнутий твердий живіт, спускалося донизу й ховалося під застебнутою блискавкою штанів.