7.4

- Я не сліпий, Марто, - сказав він із певною гарячністю в голосі, - ти дуже гарна і сексуальна жінка, зовсім уже не... - тут він зробив невелику паузу, бо я була страшенно обурена вибором його слів, - дитина, якою бачить тебе твоя мати. І хоча я люблю її, як нікого на світі, я все ще можу цінувати красу інших жінок. Макс теж не сліпий, - обережно додав він.

Я знову перевела погляд на будинок перед собою. 

- Так, і мені було дуже непогано з ним! - мені хотілося сховатися за глузливими словами, але вистачило цієї веселості зовсім не надовго. Я раптом відчула, що втомилася ховатися, втомилася брехати й прикидатися... - Зараз між нами все скінчилося, - тихо сказала я.

- І тобі знадобилося щось на кшталт притулку, де ти могла б сховатися і зализати рани?

- Так, щось на кшталт притулку...

Денис співчутливо подивився на мій профіль.

- Його дуже поважають у нашому колі, - обережно почав він, - адже він отримав контракт Самойлова? Його акції відразу злетіли вгору. 

Я подивилася на Дениса з цікавістю.

- Ви теж їх придбали?

- Так, кілька, коли вони були дешевшими, - сказав він, замислившись, потім змахнув худорлявою рукою, - але я їх поки що не продаю. Справи Литвина весь час ідуть у гору - ніякого спаду в осяжному майбутньому не видно.

- Так.-Уж кому-кому, а мені це було відомо краще за всіх. Макс знав, чого хотів, і ніколи зі своєї дороги не звертав. Він уперто рухався тільки вперед і вгору - і нікого не брав на буксир.

- Він тебе образив. Марто? Що сталося?

- Я більше в нього не працюю, - зронила я у відповідь. У мене був такий похмурий і відчужений вигляд, що, перш ніж поставити наступне запитання, Денису довелося трохи перечекати.

- Він... звільнив тебе?

- Ні, - відрізала я, - я пішла за власним бажанням. Все, про що ми говорили, мало ще якийсь інший, глибинний підтекст. Я неспокійно совалася на лавці, майже відвернувшись від Дениса.

- Я чув, ти була винятком у його дуже жорстких правилах... - Денис розумів, що моє терпіння вичерпалося. Він зайшов надто далеко і відчував, що я була налаштована вороже.- І тривав цей роман набагато довше, ніж зазвичай. 

Я обернулася зі сльозами на очах.

- Це Іван напліткував?

Я почала підніматися з лавки, але Денис зупинив мене, взявши за лікоть, потім майже насильно посадив мене назад.

- Іван не пліткар, і ти знаєш це не гірше за мене. Адже я займаюся бізнесом, і мені обов'язково потрібно знати, що відбувається навколо. Так до мене і доходять різні, дуже цікаві чутки. 

Я щільно стиснула губи - я мовчала, але в будь-який момент готова була але в будь-який момент готова була вибухнути. Денис теж мовчав, тримаючи мене за руку, хоча я й не робила жодних спроб встати й піти. Він бачив, що мене всю трясе, і відчував, як у ньому піднімається злість.

- Послухай, Марто, розслабся і розкажи мені все по порядку, - сказав Денис, - ти ж мене знаєш, я все одно від тебе не відстану, поки не доб'юся свого.

- А за яким правом ви лізете в чужі справи? - розлютилася я, але в очах  мене було більше болю, ніж гніву. Денис не зніяковів.

- Для мене важливі інтереси Емми, - сказав він твердо, - А все, що стосується тебе, врешті-решт торкнеться і її... - Він трохи зачекав, потім нетерпляче зітхнув, дивлячись на моє похмуре обличчя... - Знаєш, іноді буває корисно просто поговорити з кимось... Я вмію слухати. Марто. Зніми тягар із душі, - наполягав він. - Ось побачиш, тобі стане легше...

- Як, розповісти все без утайки? - глузливо запитала я. - Можливо, з усіма пікантними подробицями?

- Припини! - різко сказав Денис. - Я не заслужив образ. О, господи!

- Я вагітна! - вигукнула я і гірко розридалася, - Я вагітна...

Денис пробурмотів щось про себе, очі його люто спалахнули - ніколи ще я не бачила його в такому стані; потім, трохи приглушивши свій гнів, він узяв обидві мої руки у свої.

- Від Литвина?

- Так, - прошепотіла я, вся тремтячи.

- І він... відмовляється одружитися з тобою? 

Я посміхнулася тремтячими губами - так жалюгідно, що в Денис важко зітхнув.

- Він не знає про це, - сказала я ледве чутно.

- Але... Марто...

Я підвела догори очі, і почала дивитися на холодне блакитне небо, що просвічувало крізь гілки дерев.

- Зрозумійте, Денисе Віталійовичу, він не любить мене! 

Я важко подалася вперед, вирвавши свої руки з його рук, щоб прикрити ними обличчя, по якому нарешті відкрито, струмком, потекли сльози. Денис знову важко зітхнув.

- А ти його любиш, настільки я розумію.

- Звичайно, я кохаю його! - схлипнула я, відірвавши руку від обличчя і махнувши нею в бік будинку, - Не дарма мама з дитинства навіювала мені найвищі правила моралі! Усе моє нещастя в тому, що я люблю його! Як добре було б просто забути його зараз!

- Чорт забирай! - пробурмотів Денис, - Так, як болісно тобі, напевно, було почути про нашу звістку! - Він сперся ліктями на коліна і деякий час дивився в землю в похмурому роздумі, потім знову глянув на мене. Я трохи заспокоїлася, але дивитися на мене все ще було боляче - очі сповнені сліз. - Коли має народитися дитина?

Я подивилася на нього, потім відвернулася.

- У жовтні.

Денис видав якийсь нечленороздільний звук, застиг у подиві, а потім почав трястися від сміху, чим привів мене в повне сум'яття. Я подивилася на нього з обуренням. 

- Що тут смішного? - накинулася я на нього.

- Та це страшенно смішно, - відповів Денис. - Якого числа в жовтні?

- Одинадцятого... Денисе Віталійовичу, припини сміятися наді мною! - зажадала я, коли він знову почав реготати, - Я не можу зараз говорити про це мамі. У неї від шоку буде викидень!

Це протверезило його. І ми обидва занурилися в похмуру замисленість на лавці в глибині саду.

- Ні, я думаю, їй треба про все розповісти, - нарешті заговорив Денис, - вона не така слабка, як ми з тобою звикли думати. Вона витримає.