7.1

Сидячи перед дзеркалом туалетного столика, я уважно розглядала своє відображення: я щойно заново підфарбувалася, але зовсім не була впевнена, що це допоможе приховати від матері втрати минулого тижня. Спостережлива Емма вже один-два рази насупилася, побачивши доньку - я врятувалася тільки тим, що сховалася в спальні, сказавши, що мені необхідно прийняти ванну-гарячу, освіжаючу ванну. І якоюсь мірою це було правдою: мені справді слід було помокнути у ванні з дороги, але все-таки головне полягало в тому, щоб відтягнути час. Зараз у мене залишалося його вже мало - через кілька хвилин потрібно буде спускатися вниз.

Очі мої затуманилися - тривога і щемливий біль, що міцно оселився в серці, здавили мені  горло. Найближчі кілька годин будуть, мабуть, важчими, ніж навіть майбутня зустріч із Максом, яка аж ніяк не обіцяла бути приємною. А в тому, що мені  не уникнути цієї зустрічі. я не сумнівалася: щойно Макс дізнається, що я звільнилася, він вимагатиме пояснень, захоче дізнатися причину мого вчинку і, як завжди, доб'ється свого - я йому все розкажу.

Не треба думати про всі неприємності відразу, порадила я своєму відображенню в дзеркалі. Чому я весь час подумки говорю із Максом? Адже, коли я згадую про нього, постійний тупий біль у грудях стає гострим, майже нестерпним!

Сумно зітхнувши, я ще трохи підрум'янила щоки, потім піднялася й поправила на собі червону сукню з мохеру, що щільно прилягала. Ця сукня, з широченним коміром-стійкою і довгими рукавами, обтягувала мою худеньку фігуру до стегон, а потім вільно розходилася над колінами. Червоний колір пасував мені. Максу подобалося, коли я була в червоному, він казав, що цей колір підкреслює мій власний внутрішній вогонь... який самій мені завжди хотілося приховати... Знову Макс!

Я відійшла від дзеркала. Якщо так і далі триватиме, я не зможу спуститися вниз, у вітальню. У мене й так уже всі жилки трясуться. Добре ще, що поки що немає жодних зовнішніх ознак вагітності, окрім хіба темних кіл під очима, вони з'явилися не стільки через переживання, скільки через постійну легку нудоту.

Рішуче піднявши підборіддя,  я вийшла зі спальні і почала повільно спускатися вниз по сходах, намагаючись підбадьорити себе - адже зараз мені належало зізнатися у всьому матері.

Але все сталося зовсім не так, як я припускала. Мати випередила мене: перш ніж я підшукала слова, щоб заговорити про своє становище, вона почала розповідати про свої новини.

Після прекрасної вечері, не зіпсованої неприємними зізнаннями, було подано каву. За столом нас було всього троє, і весь вечір ми насолоджувалися приємною, спокійною бесідою, смачною їжею, м'яким, приглушеним світлом у вітальні. Нарешті я набралася мужності й наважилася поговорити з матір'ю, але Емма раптом вибачилася, зникла з їдальні, а потім за хвилину повернулася, тримаючи в руках довгий, дуже солідний конверт, який вона поклала на стіл перед мною. Але перш ніж я почала розгортати конверт, мати опустила мені на плече свою маленьку руку.

- Це мій перший сюрприз, - оголосила вона, усміхаючись, - адже наступного місяця тобі виповнюється двадцять один рік. 

Мої очі широко розплющилися від здивування.

Звісно, я й забула! Така важлива дата! 

- Ось це, - Емма поплескала по конверту, - наш подарунок тобі до дня народження... Не страшно, що ми робимо його завчасно... Відкрий конверт, - нарешті дозволила вона... Потім я все докладно тобі поясню.

Трохи збита з пантелику, я взяла конверт із дорогого паперу і відкрила його трохи тремтячими від хвилювання руками. Перед мною лежав якийсь хитромудрий офіційний документ, і в міру того як я роздивлялася його, здивування моє дедалі зростало. Я ніяк не могла зрозуміти, що означали всі ці таємничі, елегантно написані від руки слова.

Я з цікавістю підняла очі на вітчима, чекаючи роз'яснень

- Що це? - запитала я, зніяковівши, - Я не розумію...

Денис усміхався мені, блакитні очі його м'яко світилися, він доторкнувся рукою до руки Емми.

- Це страховий поліс.-Пояснив він.-На твоє ім'я. Твій батько оформив його відразу після твого народження.

З хвилину я дивилася на Дениса не кліпаючи - слова його не одразу дійшли до моєї свідомості, потім я перевела погляд на документ - і тут любов і вдячність буквально захлеснули її.

- Коли твій батько помер, - продовжував Денис тихим голосом, - твоя мати не переставала виплачувати страхові внески. Коли тобі виповниться двадцять один рік, ти можеш взяти з банку всю належну тобі суму.

- І це для мене? Тато зробив це для мене? - запитала я плутаним від хвилювання голосом;

- Ти ж знаєш, який у нього був характер, донечко, - з теплотою в голосі сказала мати. - Твій батько був трохи старомодною людиною і до мозку кісток італійцем! Він задумав цю страховку як придане для тебе. Звісно, в наші дні ніхто про такі речі не думає, але я вирішила виконати його бажання до кінця.

Сльози сліпили мене, заважаючи мені бачити обличчя матері, - добре і сумне.

- Мамо! - схлипнула я, міцно стискаючи маленьку руку, що простягнулася мені назустріч. Вони занадто добрі! Я не заслуговую такого до себе ставлення! Як мені тепер розповісти про свою історію?

- Я тому кажу тобі про все це до твого дня народження, що мені потрібен твій підпис: я маю передати тобі цей банківський рахунок. - Приголомшена, я все ще не могла вимовити ні слова. Емма стиснула мою руку і швидко сказала: - Денис і я тут ні до чого... Це тобі подарунок від батька, він дуже любив тебе.

- Але як я зможу йому віддячити? - заридала я по-дитячому, не намагаючись стримуватися.

- Ти подякуєш йому у своєму серці, донечко, - ласкаво відповіла мама, - і він обов'язково почує тебе. Денис стояв і дивився на нас: він трохи заздрив цій людині, яка і після смерті змогла викликати стільки любові в дружині й доньці. Денис дав нам трохи поплакати, а потім делікатно відкашлявся і сказав із лагідним глузуванням:- Марто, ти навіть не запитала про суму вкладу.