5.1

Я постояла так ще трохи, потім вийшла з кабінки туалету. Тут я одразу побачила Мілу, яка чекала на мене, спершись на раковину і схрестивши руки на грудях. Миле обличчя її виглядало стурбованим. Від несподіванки я різко зупинилася - мені було неприємно, що Мілана виявилася свідком того, як мені було недобре.

- Та ти хвора, - сказала Міла, повільно розтягуючи слова й уважно вдивляючись в моє обличчя карими очима. - Я все чула, коли увійшла сюди... Ти маєш жахливий вигляд. Марто! Може, попросити Макса відвезти тебе додому?

- Ні, ні, що ти! - поспішно відповіла я, намагаючись, щоб голос звучав якомога спокійніше. - Нічого страшного. Просто з'їла щось не те вчора, і відтоді мені якось не по собі, але це дрібниці. - Як легко я тепер усіх обманюю, подумала я, і мені стало ніяково за себе. Ніколи б не припустила, що це так просто, але ж завжди пишалася своєю чесністю! - Дуже добре, що мене вивернуло. Тепер швидко все минеться.

Міла дивилася з недовірою, але говорити нічого не стала, тільки все стояла і не йшла, спостерігаючи за подругою. Я обполоснула обличчя і вивільнила волосся з важкого пучка, який здавався зараз непосильним тягарем. Струснувши чорну сяючу копицю, я зайнялася макіяжем.

Сама Міла була по вуха закохана у величезного, бронзового від засмаги культуриста, який, на зріст сто дев'яносто сантиметрів, був приблизно таким самим завширшки. Мініатюрна, дуже гарненька і дуже мудра Міла була старша за мене на п'ять років і, здається, здогадувалася про мій роман із Максом, хоча важко було сказати напевно.

- Іван теж на засіданні? - запитала я. Міла була секретарем Івана, але завжди за потреби підміняла мене. Легко проводячи гребінцем по волоссю, я не відриваючись дивилася на себе в дзеркало. Справжня мокра курка! Бідна сирітка, ніхто тебе не любить, і тобі нема кого любити! Я помітила, що куточки моїх чітко окреслених губ гірко опустилися, зітхнула і почала накладати на обличчя тонкий шар гриму, щоб приховати свій хворобливий вигляд.

- Так. - Мілана не дала провести себе цим відволікаючим маневром, але вирішила залишити мене в спокої. - Вони скоро закінчать. А я думала, що ти будеш вести протокол.

Я похитала головою.

- Мені потрібно доробити контракт. Слава богу, Макс узяв секретарку Володимира Петровича для протоколів. Я страшенно не люблю всі ці наради.

- Я теж, - жваво погодилася Міла. Вона все ще уважно спостерігала за мною. - Наклади рум'ян побільше, - м'яко порадила вона. - Особливо під вилицями. Марто, чому ти не кинеш його?

Я завмерла, потім обережно перевела синій погляд на Мілу в дзеркалі, рука з пензликом для рум'ян застигла на півдорозі до обличчя.

- Я... я не розумію, про що ти говориш, - постаралася я уникнути відповіді й неприродно розсміялася.

- Ти все прекрасно розумієш, - не відступала Міла. - Макс не для тебе! Ти занадто вразлива і вихована, щоб примиритися з таким життям.

Я підрум'янила щоки, склала пензлики й помаду в косметичку, і похмуро подивилась на подругу.

- Хто тобі сказав? - запитала яглухо. - Іван? 

Міла важко зітхнула.

- Ти чудово знаєш, що Іван нічого такого ніколи нікому не сказав би. Іван - могила. Та ні, я сама здогадалася за деякими ознаками, - сказала вона м'яко. - Хоча ви з Максом чудово все приховували, - додала вона поспішно, бачачи, як вражена була я. - Послухайся мене, йди від нього. Він тобою пограє і кине.

На це я тільки невесело посміхнулася, і посмішка моя сказала багато про що.

- Я подумаю, - сказала я і зробила крок назад від дзеркала, щоб краще бачити результат своїх зусиль. - Ну, як по-твоєму, тепер зійде?

Замовкни і йди геть, чулося в моєму тоні, і Міла, з винуватою посмішкою, швидко відійшла від раковини і попрямувала до дверей.

- Звичайно, зійде, - сказала вона. А потім кинула, не втримавшись: - Він узагалі нічого не помітить.

І цим усе сказано, з гіркотою подумала я. Цим усе сказано.