3.4

Я зробила сповільнений подих, щоб заспокоїтися, і закусила губу, побоюючись сказати що-небудь, про що потім пошкодувала б, побоюючись сказати правду.

- Звісно, все зі мною гаразд... чесно, Макс, - швидко заговорила я, намагаючись, щоб голос мій звучав переконливо - я вже краще володіла собою. - Я просто втомилася. Мені потрібно лягти раніше.

І знову на тому кінці дроту настало мовчання, дивне, сповнене якогось особливого, незрозумілого мені сенсу. Що з ним відбувається? Чи не п'яний він? Якщо так, то на моїх очах це станеться вперше. Макс завжди знав свою міру.

- Можна мені приїхати?

Погляд в задумливості зупинився на одній точці на стіні. Ніколи до цього не говорив він зі мною так. Ніколи ще в нього не виникало бажання так от запросто зайти до мене.

- Що сталося, Макс? - обережно запитала я. - Хіба твою звану вечерю скасовано? - Я глянула на камін, де стояв годинник у формі золотої карети. - Зараз тільки пів на десяту. Не могло ж усе так швидко закінчитися.

Я ясно уявила, як він невпевнено переступив з ноги на ногу.

- Нічого не відбулося, - сказав він невиразно, так що я ледве розчула.

- Що не відбулося?

- Вечеря не відбулася! Послухай, Марто, послухай, заради бога. Ти потрібна мені, - насилу вимовив він. Напевно, страшенно злиться на себе, подумала я. Якщо те, що він каже - правда, йому, мабуть, не дуже приємно переступати через себе. - Я не можу без тебе... Я думав про тебе весь цей клятий день. Зараз я приїду. Я хочу...

- Ні, - сказала я твердо, хоча уявляла, як він буде здивований і засмучений. - Я втомилася, - холодно пояснила я. - Я хочу сьогодні лягти раніше... Зустрінемося завтра.

Я кинула слухавку, і Макс не встиг відповісти мені.

Ні, сьогодні я ні на що не здатна. Ні на що.