3.2

І зараз я була безмежно рада, що поступилася тоді матері, бо своя квартира - це саме те, що мені найбільше знадобиться в майбутні місяці... У моїй старій спальні можна буде влаштувати прекрасну дитячу...

О, господи! Серце моє заколотилося. Біль, страх і відчай знову роздирали мені душу. Я важко піднялася з дивана, цього разу твердо вирішивши йти додому.

Блискучий полірований стіл Макса був порожній. Вона підійшла до нього, провела пальцями по рівному дереву. Він завжди залишав свій стіл абсолютно чистим... У цьому давався взнаки весь Макс, з його акуратністю й організованістю. У нього завжди все було розписано по пунктиках і розкладено по поличках.

Я зітхнула і з важким серцем попрямувала до дверей.

Гроші... Доведеться вирішувати і це питання. Я зачинила за собою двері в кабінет Макса і почала упорядковувати свій стіл. Звісно, тут мені платять величезні гроші, але зараз я занадто багато витрачаю на одяг - звикла відтоді, як почала зустрічатися з Максом. На догоду йому доводиться одягатися з шиком - він любить бачити поруч із собою жінок елегантних, як він сам.

І ніколи Макс не змириться з тим, що я буду товстою і опухлою, схожою на кулю! Я й сама не особливо раділа перспективі носити сукні-палатки й задихатися від спеки в останні літні місяці вагітності...

Головна подія відбудеться в жовтні. Моя дитина... Я впевнена, що це буде хлопчик, і обов'язково чорнявий - як же інакше, якщо в обох батьків чорне волосся? Якщо вже мама, білявка, не змогла розбавити смаглявості своєї доньки, то вже моїй дитині та Макса тим паче не дістануться кольори чарівної світлої бабусі.

Щоправда, очі у мене материнські, фіалкові. І у хлопчика будуть великі фіалкові очі і міцна, як у Макса, статура...

Ледь не розридавшись, я схопила пальто і сумку і кинулася до дверей.

***

Я вирішила змусити себе поїсти через силу і намагалася приготувати вечерю, як раптом задзвонив телефон. Я судмно схопилася за краї раковини і міцно заплющила очі, всією душею бажаючи, щоб дзвінки припинилися. Напевно, мама надумала поговорити зі мною, зазвичай вона дзвонить раз на тиждень.

Але мені зовсім не хотілося говорити в ці хвилини з матір'ю. Мені ні з ким не хотілося говорити - і особливо з матір'ю. Потрібно буде прикидатися веселою, щасливою - словом, знову брехати. Я й без того надто багато брешу останнім часом. Мама обов'язково запитає, як я почуваюся, і доведеться відповідати, що чудово, хоча насправді мені ніколи ще не було так погано.

Дрібниці, реакція на важкий день, заспокоювала я сама себе, але кожен дзвінок змушував тремтіти мої змучені нерви. Мене охопило сильне збудження, здавалося, що всі ті почуття, які я так намагалася приховати протягом дня, зараз виплеснуться назовні. Стан цей був болісний, серце моє шалено калатало.

- Та коли ж це припиниться! - майже простогнала я. Кісточки пальців побіліли - так я міцно схопилася за край раковини. Раптом мені стало дуже холодно, я вся затремтіла, липкий піт виступив у мене на лобі, а потім і по всьому тілу. - Мене немає вдома! - взмолилася я. -Мамо, мене немає вдома!

Довіра...