2.1

Що з ним? Чому він у такій напрузі? Я не могла зрозуміти. Навіщо він підійшов до мене, що хоче сказати? Раптово мене охопила паніка - невже він знає? Але як він міг здогадатися? Ні, це неможливо.

Але Макс, здавалось, зусиллям волі змусив себе повернутися до звичайного настрою. Я нутром відчула цей його перехід з одного настрою в інший, хоча зовні він нічим себе не видав. Але ось посмішка його знову стала глузливою, напруга поступово зійшла.

Сама ж я, начисто позбавлена звичайного для жінок марнославства, абсолютно не замислювалася про те, що ж бачить Макс, коли дивиться на мене. Він придумав мені жартівливе прізвисько - "моя чарівна гітана", але й справді я була чарівною гітаною. Він обожнював моє чорне, як смола, кучеряве волосся, що спадало на плечі й спину вільними важкими хвилями. На службі, на жаль, мені доводилося збирати його у важкий вузол на потилиці, але це тільки підкреслювало мій правильний овал і ніжну матову шкіру. Мої величезні, трохи розкосі очі мали властивість змінювати свій колір - від світло-бузкового, лавандового, до глибокого темно-синього - і надавали якоїсь загадковості всьому моєму циганському вигляду. Прямий носик, пухкі, чуттєві губи. Висока і струнка фігура з витонченими округлими формами. Макс не встояв перед мною, хоча, я цу знала, він сердився на себе за це. Йому не подобалося, коли в його жорсткому характері виявлялася слабинка.

- Ти закінчила роботу? - Він глянув на годинник - йому вже треба було йти.

- Ще трохи, десять хвилин - і все, - сказала я з усмішкою. Я знала, що на сьогоднішній вечір у нього призначена ділова вечеря, і йому не хотілося б, щоб я залишалася працювати після його відходу. Він був чесним і совісним начальником і не вважав справедливим вимагати від підлеглих більшого, ніж робив сам. - Бажаю тобі приємно провести час, - сказала я на прощання.

- Дякую, зустрінемося завтра ввечері. - Йому явно не хотілося йти, і він переминався з ноги на ногу. Завтра субота, ми йдемо у театр. Я заздалегідь замовила квитки на новий мюзикл. Пісня, що переслідувала мене цілий день сьогодні, була звідти. - Ми могли б піти кудись у клуб... повечеряємо, потанцюємо...

Що сталося? Мене збентежив його незрозумілий, невпевнений тон.

- Ти справді добре почуваєшся? 

З ним самим щось дивне відбувається - не в його звичаї двічі ставити одне й те саме запитання. Мабуть, я маю жахливий вигляд, і він мимоволі стривожився. Але я була такою засмученою і такою втомленою, що повела себе абсолютно неприродно.

- Та що могло зі мною трапитися, Макс? Що ти ставиш такі запитання? Якщо будеш продовжувати в тому ж дусі, я вирішу, що в тебе совість нечиста.

Ніколи до цього не говорили ми в офісі про свої особисті справи і ніколи не припускалися такого тону.

Такий оборот розмови Максу не сподобався, обличчя його потемніло.

- Слухаючи тебе, можна подумати, що я жорстока людина, - процідив він крізь зуби і сердито попрямував до дверей.

Я як побита схилилася над клавіатурою.

- Іноді ти справді буваєш жорстоким, - ледве чутно сказала я. - І ми обидва добре це знаємо.

Вона почала люто друкувати. Макс забарився біля дверей, озирнувся. Сварки між нами траплялися рідко, і, коли це траплялося, він не знав, як поводитися. Він знову глянув на годинник, потім перевів погляд на мою опущену голову. Атмосфера розжарилася до краю, залишатися довше було нестерпно - він тяжко зітхнув і, не кажучи ні слова, вийшов.

Я припинила друкувати і натиснула видалення документу, який був заповнений абракадаброю, суцільною абракадаброю.